http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1935 2026-04-24T11:29:28Z 2026-04-24T11:29:28Z Оленич, Сергій Романович http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/7422 2025-11-17T09:19:33Z 2022-01-01T00:00:00Z

Название: Історія освіти у дослідженнях Амвросія Андроховича (1879–1942) Авторы: Оленич, Сергій Романович Краткий осмотр (реферат): Мета статті – проаналізувати дослідження А. Андроховича з історії освіти й визначити головні засади наукових візій історика. Методологія дослідження базується на принципах історизму, обʼєктивізму, наукового критицизму, системності та верифікації, аналізу та синтезу. При цьому використовуються історико-порівняльний, історико-генетичний та історико-типологічний методи. Наукова новизна статті полягає у тому що фактично вперше аналізуються дослідження А. Андроховича з історії освіти та виокремлюються основні його візії. Висновки. Отже, дослідження А. Андроховича досі не були обʼєктом наукового зацікавлення історіографів. Праці історика, більшість яких опублікована у 1920–1930-ті рр., в основному присвячувалися минувшині закладів освіти, які відіграли роль інституційних центрів українського національного відродження кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Науковий стиль публікацій А. Андроховича характеризується, насамперед, ретельним опрацюванням історичних джерел та історіографії, а задеклароване ним прагнення представляти повноту досліджуваного предмета дає підстави вважати науковця прихильником позитивістської методології. У працях А. Андрохович виразно простежуються його національні візії, оцінка подій крізь призму україноцентричних маркерів. Дослідник засуджував полонізацію, негативно характеризував австрійську національну політику, однак підкреслював важливість залучення Галичини до західноєвропейського цивілізаційного простору. На історичні рефлексії А. Андроховича вплинули соціальні архетипи і досвід його професійної (педагогічної) діяльності. Перспективним напрямом подальших досліджень є написання інтелектуальної біографії А. Андроховича.

2022-01-01T00:00:00Z Галів, Микола Дмитрович Свйонтик, Олександра Гранд, Михаїл http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/7421 2025-11-17T09:16:53Z 2022-01-01T00:00:00Z

Название: Повсякденне життя робітництва Дрогобиччини у перші післявоєнні роки (1945–1950) Авторы: Галів, Микола Дмитрович; Свйонтик, Олександра; Гранд, Михаїл Краткий осмотр (реферат): Мета статті – представити результати дослідження повсякденного життя робітництва Дрогобицької області УРСР у 1945–1950 рр. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, системності, авторської об՚єктивності, а також на використання загальнонаукових методів (індукції та дедукції, аналізу і синтезу) та спеціально історичних методів (історико-системний, історико-генетичний, історико-типологічний). Наукова новизна полягає у тому, що уперше на основі маловідомих джерел представлено повсякденне життя робітництва Дрогобицької області УРСР у 1945–1950 рр. Висновки. У результаті дослідження з’ясовано, що, повсякденне життя робітництва Дрогобиччини у перші повоєнні роки характеризувалося вкрай незадовільними матеріально-побутовими і соціальними умовами. Карткова система, яка діяла до 1947 р., не враховувала навіть мінімальні потреби робітників, на утриманні яких були родини з кількох осіб. Заробітна плата коливалася від 200 до 900 крб., однак 20–30 % грошових доходів робітників спрямовувалося на оплату податків, державних позик, виплату грошових штрафів за невиконання норм виробітку тощо. Продуктовий кошик робітника обмежувався переважно картоплею і поганої якості чорним хлібом. Умови проживання міських робітників були нужденними, дещо кращим виявилося становище сільських робітників. Однак останні, володіючи земельними ділянками, змушені були сплачувати натуральні і грошові податки. Робітництво було об’єктом індоктринаційних зусиль компартії, комсомолу і профспілкових організацій. Політика радянського режиму щодо робітництва, зазвичай викликала осуд робітників, частина з яких симпатизувала українському визвольному рухові (ОУН і УПА), але ніколи не наважувалася на відкриті протести.

2022-01-01T00:00:00Z Нечепуренко, Андрій http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/7420 2025-11-17T09:13:12Z 2022-01-01T00:00:00Z

Название: Олександр Голяк (1915–1946): життєвий та бойовий шлях (за матеріалами архівно-кримінальної справи) Авторы: Нечепуренко, Андрій Краткий осмотр (реферат): Мета статті – на основі архівно-кримінальної справи розкрити основні віхи біографії Олександра Голяка. Методологічна основа базується на принципах науковості, історизму, логічності та об՚єктивності. При цьому використовуються загаль-нонаукові методи: аналізу, порівняння, узагальнення та спеціально-історичні: історико-порівняльний, біографічний, системний, періо-дизації та ін. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що на основі невідомих документів зроблена спроба розкрити основні етапи життя та діяльності Олександра Голяка у 1930–1940-х рр. Висновки. Отже, вивчення життєвого та бойового шляху україн-ських підпільників та повстанців має важливе як чисто наукове, виховне, так і пам՚яттєве значення, оскільки спрямоване на фор-мування своєрідного мартирологу та й політики пам՚яті про учас-ників українського визвольного руху загалом і його учасників зокрема. О. Голяк («Ігор», «Кривоніс») пройшов доволі довгий шлях підпіль-ними щаблями: член ОУН (1934), учасник Дрогобицької міської боївки (1934–1936), референт пропаганди Турківського повітового проводу ОУН (02.1942–10.1943), працівник референтури пропаганди Львівського окружного проводу ОУН (10.1943–05.1944), політвиховник сотні «Буй-Тура» (03–08.1945). Заступник командира 473 відділу «Кривоноса» ТВ-24 «Маківка» ВО-4 (10–11.1945). Відзна-чимо, що О. Голяк попри очевидний моральний та фізичний тиск подавав неправдиву інформацію, називав людей за псевдонімами або ж подавав вигадані прізвища, про членів сім՚ї взагалі говорив як про померлих. При цьому багато відомостей (поіменний склад під-розділів, контакти із місцевим населенням тощо), взагалі не озву-чував або ж відверто подавав хибну інформацію. Перспективним напрямом дослідження є вивчення історії підвідділу 473.

2022-01-01T00:00:00Z Мицавка, Юрій Коваль, Наталія Євгенівна http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/7419 2025-11-17T09:10:02Z 2022-01-01T00:00:00Z

Название: Причини та генеза Кревської Унії 1385 року у польській історіографії кінця ХІХ ст. – 1939 р. Авторы: Мицавка, Юрій; Коваль, Наталія Євгенівна Краткий осмотр (реферат): Стаття присвячена дослідженню особливостей зображання причин та генези польсько-литовської унії 1385 р. у працях польських істориків, що працювали з кінця ХІХ ст. до 1939 р. Мета дослідження – прослідкувати особливості підходів польських вчених кінця ХІХ – 1939 р. до інтерпретації та оцінок історичних фактів, що спричинилися до укладення польсько-литовського об՚єднання 1385 р., вплив на їх дослідницьку позицію концепцій нау-кових шкіл, до яких належали вчені, а також політичної ідеології. В основі методології дослідження лежать спеціальноісторичні методи: порівняльно-історичний та генетичний, а також загально-наукові методи аналізу і синтезу, принцип об՚єктивізму й крити цизму. Наукова новизна полягає у тому, що стаття вперше у вітчизняній науці спеціально вивчає особливості зображення причин та генези Кревської унії у працях польських істориків кінця ХІХ – 1939 р. Висновки. Причини та генеза укладення польськолитовської унії у Креві в 1385 р. приковували чільну увагу польських істориків. Їх вивченням займалися більшість корифеїв польської історичної науки, й вони посіли належне місце у фундаментальних працях, присвячених унійним процесам. Дослідники намагалися показати обопільне бажання польської та литовської сторін в укладенні союзу і їх значні користі, що випливали із такої дії. Багато істо-риків виводили ідею польсько-литовського союзу із геополітичних концепцій польського короля Казимира ІІІ й бачили заходи краків-ських можновладців продовженням курсу померлого монарха на переорієнтацію вектора розвитку Польщі на схід. Отже, вони бачили в унії акт цивілізаційного вибору польського народу, що ставив собі за завдання несення народам Східної Європи здобутків Заходу й боротьби проти німецької експансії у образі агресивної політики Тевтонського Ордену. Особливо дослідники намагались підкреслити рятівну роль союзу з Польщею для Литви, якій загрожувала асиміляція в руському культурному середовищі. У цьому ключі чимало польських дослідників виявляли свою антируську (що трансформувалася і в антиукраїнську) позицію й сприяли формуванню історичного міфу протистояння східної, православної, та західної, католицької, цивілізацій.

2022-01-01T00:00:00Z