http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11417 2026-10-05T01:39:52Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11524 Название: Історія козацтва в XVI ст. у польській історіографії 1863 – 1939 років Авторы: Кантор, Марко Семенович Краткий осмотр (реферат): Доведено, що історія українського козацтва від його зародження і до кінця XVI ст. викликала значний інтерес у польських науковців, що працювали у період 1863 – 1939 рр. Дослідження польськими істориками історії українського козацтва розвивались в останній третині ХІХ та першій третині ХХ ст. під значним впливом глибоких політичних змін у регіоні Центральної та Східної Європи і становища польського народу й у контексті ґрунтовної трансформації теоретично-методологічної сторони наукових досліджень. Значне зацікавлення польських науковців історією козацтва також зумовлювалося пожвавленням і загостренням міжнаціональних відносин польського й українського народу, коли як вчені, так і пересічні поляки шукали в історії пояснення та відповіді на різноманітні складні й неоднозначні проблеми сучасності. Рання історія українського козацтва від його зародження й до кінця XVI ст. стала однією із ключових проблем польських досліджень історичної україніки, адже саме у вивченні проблем ґенези та складання козацтва і різноманітних явищ його існування й польсько-козацьких відносин історики намагались простежити витоки майбутніх подій як у вкрай важливому для долі Речі Посполитої XVII ст., так і навіть у ХХ ст. Обґрунтовано, що бачення польськими вченими початкового етапу історії козаків часто зумовлювалися різноманітними історіософськими ідеями та політичними обставинами й концепціями свого часу. Так, популярні в цю епоху різноманітні расові та цивілізаційні теорії вагомо впливали на формування серед польських істориків ідей про тюркську основу раннього козацтва чи приналежність їх до азійського цивілізаційного простору. Основою для таких суджень були філологічні пошуки витоків поняття «козак» у тюркських мовах, свідчення джерел про існування серед кочових народів Великого Степу різноманітних спільнот, що мали назву «козаків», та різноманітні історичні міфи Нового часу. У пошуках чужих, не слов’янських та не європейських коренів козацтва, ставилася мета зображення їх як чужорідного елемента у польсько-литовській державі та навіть у стосунку до українського народу. При цьому, виходячи із різноманітних історичних міфів, козакам, як нібито представникам кочового азійського світу, приписувався цілий комплекс негативних рис як варварів, грабіжників, ворогів усіх культурних надбань і анархічної, чужої різноманітним процесам державотворення, спільноті. Водночас існував сентиментальний, успадкований ще із епохи романтизму, образ козацтва як породження специфіки існування у степах громад людей найрізноманітнішого соціального та етнічного походження, яких об’єднало бажання свободи, здійснення військових подвигів та їхні різні конфлікти із державою, панівним у ній суспільним ладом. Встановлено, що у дослідженнях історії українського козацтва першої половини XVI ст. польські історики ключове значення у його формуванні намагалися відшукати у впливах та цілеспрямованій діяльності польськолитовської держави, польської культури та самих представників польського народу. Тому головні акценти робились на організаційних заходах різних старост та місцевих посадовців польсько-литовської держави, що часто використовували козаків для оборони прикордонних українських територій від нападів татар, й здійснення у відповідь походів на терени Османської імперії та Кримського ханства. Часто у працях польських дослідників спостерігаються спроби віднести усі позитивні, у їхніх оцінках, вчинки цих посадовців на рахунок осіб, що мали б польське етнічне походження й вірно служили королеві. Натомість старостам, що виводилися з українських шляхетських родів, здебільшого приписували авантюризм, анархізм, проведення самовільних грабіжницьких походів проти турків, які лише шкодили польській державі та породжували її конфлікт із Османами. У зв’язку з цим у дослідженнях польських істориків нерідко простежується дихотомія образів цивілізаторської благочинної діяльності польської держави на українських землях й відсутності державницької, політичної та культурної ідеї серед українців, яких зображували більш відсталими від поляків у цивілізаційному плані і нездатних до самостійного цивілізаційного поступу. З’ясовано, що історія українського козацтва у другій половині XVI ст. викликала зацікавлення польських істориків у контексті вивчення різноманітних проблем як внутрішнього життя польсько-литовської держави, так і при дослідженні зовнішньополітичних подій. Розглядаючи події різноманітних козацьких походів на турецькі й татарські володіння, науковці виділяли діяльність князя Дмитра Вишневецького, якого показували частково як продовжувача справ попередніх великокнязівських старост на українському прикордонні, а частково як самостійного політичного гравця. У більшості оцінок польські історики зображали князя як авантюриста, що керувався бурхливим темпераментом та власними амбіціями, й тому був ними зарахований до своєрідного «класичного», у їхньому розумінні, типу українських шляхтичів. Зокрема, зверталася увага на факт тимчасового переходу Вишневецького на службу до московського царя Івана IV Грозного й цим підкреслювалася мінлива вдача князя та його схильність до зради, що приписувалася усьому козацтву. Як авантюру, спричинену ворожими до Польщі інтригами Австрії, трактувалися походи Дмитра Вишневецького та Івана Підкови на Молдову. Окремо багато уваги польські науковці надавали історії заснування першої Запорізької Січі, що закономірно оцінювали як вагому події появи особливого осередку, до якого тяжіло українське козацтво. Попри це деякі дослідники зображували ранню Січ тимчасовим поселенням, що не мало потенціалу вирости до ролі справжньої «козацької столиці». Визначено, що одне із ключових місць у польських козакознавчих дослідженнях займала історія створення перших реєстрів козацького війська. Актуальним звернення до цієї проблематики було у контексті вивчення інтелектуалами проблем об’єднання різних народів польсько-литовської держави в єдиній унійній державі й через формування ними постулатів т. зв. «Ягеллонської ідеї». Особливо активно такі ідеї пропагували уже в міжвоєнний період історики, що були прихильні до політичного табору Ю. Пілсудського, у середовищі якого набули популярності концепції побудови федерації з різних народів, згуртованих в єдину політичну націю. Польські історики здебільшого бачили ідею заснування реєстрового козацтва вислідом королівської політики щодо спроби зупинити самовільні козацькі походи на турецькі володіння, тому з-поміж причин створення козацького реєстру на перше місце ставили потреби влади взяти козаків під свій контроль. Натомість використання військової сили козаків на службі держави здебільшого бачилось уже другорядною метою королівської влади. Особливу увагу дослідники приділяли реформам короля Стефана Баторія й наданню ним козацтву низки прав та привілеїв. Для вчених важливим було встановити підстави, на яких оформилась т. зв. «Баторіанська легенда» про створення із козацтва привілейованої військової верстви, що слугувала доказом козаків у їхній пізнішій боротьбі за власні права. Чимало істориків стверджували про уявний характер особливого статусу козацтва, який вони бачили наслідком привілеїв Баторія, й цим заперечували претензії козаків на особливе місце у суспільстві Речі Посполитої. Це, зі свого боку, давало підстави дослідникам ставити під сумнів й розглядати як звичайні заколоти та злочинну діяльність усі наступні козацькі повстання кінця XVI та XVII ст., спричинені боротьбою за власні права. Обґрунтовано, що козацькі повстання кінця XVI ст. викликали жваві зацікавлення польських дослідників своєю вагою як першого такого роду внутрішнього конфлікту у межах Речі Посполитої між державною владою та українськими козаками, позаяк вони започаткували цілий ланцюжок подібних збройних протистоянь, які, зрештою, переросли у масштабну національновизвольну війну українського народу середини XVII ст. Попри часті спроби приписати причини повстань К. Косинського та С. Наливайка єдино особистим амбіціям їхніх лідерів чи у бажанню козаків захопити військову здобич у шляхетських маєтках, польські дослідники останньої третини ХІХ й першої третини ХХ ст. дедалі більше наголошували соціальні та політичні причини конфліктів, на конкуренцію між різними типами колонізації степового прикордоння. Також історики намагались шукати причини козацьких повстань в інтригах австрійських імператорів із династії Габсбургів, що зумовлювалось специфікою історіософських концепцій певних історичних шкіл, зокрема варшавської, та окремих істориків щодо пошуку причини чи не усіх головних проблем польського народу та держави у іноземній агресії та підступах, а особливо в «німецьких інтригах». Польські історики багато уваги присвячували опису подій військового характеру під час кампаній 1591–1593 та 1594–1596 рр. й реконструювали розвиток подій походів повстанських військ, дій коронних армій та шляхетських загонів, перебігу низки битв. Однак варто зазначити, що вони часто некритично використовували різноманітні польські джерела кінця XVI ст., що подавали однобокий образ подій й часто мали на меті демонстрацію польських військ у якнайбільш позитивному світлі. Відзначено, що образи козацьких повстань 1590-х рр. у польській історіографії нерідко набирали форм патріотичних картин, які слугували б різноманітним практичним політичним цілям. Події кінця XVI ст. часто зображувались як протистояння цивілізації та варварства, державотворення та анархії, конструктивної праці та розбійництва і кровожерливості. Подібні підходи часто нерідко призводили до зростання міжнаціональної напруженості у відносинах між поляками та українцями, культивували різноманітні стереотипи, упередження і антипатії. Спроби переосмислення історії польськокозацького конфлікту та його причин часто тонули в політичних амбіціях та здавна укорінених шаблонах сприйняття зі спрощеним поділом світу на «своїх» та «чужих». 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11522 Название: Електронні та діркові стани невзаємодіючих квантових точок та їх впорядкованих масивів Авторы: Бандура, Галина Ярославівна Краткий осмотр (реферат): Дисертація містить теоретичні дослідження електронних та діркових станів в ізольованих квантових точках та різних масивах впорядкованих квантових точок. Дослідження проводилися для квантових точок сферичної та кубічної форми у рамках багатозонної теорії ефективної маси з використанням теорії суцільного пружного та діелектричного середовищ. Електронні та діркові стани обчислено за допомогою точних розв’язків рівняння Шредінгера для однозонної та багатозонних моделей ефективної маси, методу сильного зв’язку та методу плоских хвиль. Результати дослідження є важливими з точки зору удосконалення теорії електронних та діркових станів в ізольованих квантових точках, зокрема при наявності домішок і прикладених електричних полів. Результати дисертаційної роботи також можуть бути використані при теоретичному та практичному прогнозуванні електричних й оптичних властивостей масивів впорядкованих квантових точок з різним типом впорядкування. У вступі обґрунтовано важливість обраної теми дисертації, висвітлено її зв’язок із науковими дослідженнями, що проводяться на кафедрі та в університеті. Сформульовано мету та основні завдання дослідження, окреслено його наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів. Також подано відомості про наукові публікації здобувачки, апробацію результатів, особистий внесок авторки, а також наведено опис структури та обсягу дисертаційної роботи. У першому розділі проаналізовано наукових публікацій, що стосуються багатозонної теорії ефективної маси, зокрема теорію Латтінджера. Проведено огляд літературних джерел, які стосуються масивів впорядкованих квантових точок, описано методи їхнього практичного отримання і теоретичного аналізу та їхні характеристики. Встановлено, що недослідженими є діркові стани у квантовій точці у рамках багатозонної моделі ефективної маси, яка враховує деформацію КТ-матриця і поляризацію гетеромежі одночасно. Також встановлено, що відсутня теорія впорядкованих масивів квантових точок, яка враховує чергування різних квантових точок (різних за матеріалом і різних за розмірами). У розділі 2 у рамках теорії багатозонної ефективної маси у наближенні (теорії Латіндджера-Кона) у сферичному наближенні Балдареші-Ліпарі описано діркові стани у простій сферичній ізольованій квантовій точці у матриці. Розглянуто модель з гамільтоніаном 6х6, а також наближення, яке враховує сильну спін-орбітальну взаємодію, коли спін-відщепленою зоною можна знехтувати (гамільтоніан 4х4). Враховано вплив деформації та поляризації на гетеромежі квантова точка-матриця. Розраховано залежності енергії дірки від радіуса квантової точки. Показно, що для квантової точки гетеросистеми InAs/GaAs поляризація та деформація чинять протилежні впливи, які частково компенсовуються. Це дає змогу стверджувати, що для інших гетеросистем, де параметр неузгодження кристалічної ґратки і різниця діелектричних проникностей є ще меншими, можна нехтувати поляризацією і деформацією як в рамках багатозонної, так і однозонної теорій ефективної маси. Також встановлено межі застосування багатозонних моделей ефективної маси «4х4» та «6х6» і граничний випадок переходу в однозонну модель. Отримані результати у граничних випадках узгоджуються з теоретичними результатами інших робіт. У розділі 3 досліджено спільний вплив водневоподібної акцепторної домішки та зовнішнього електричного поля на діркові енергетичні спектри у сферичній квантовій точці гетеросистеми GaAs/AlxGa1−xAs/матриця у рамках багатозонної моделі ефективної маси зі сильною спін-орбітальною взаємодією (модель «4х4»). Також обґрунтовано вибір моделі «4х4». Показано, що зміщення домішки у напрямку електричного поля посилює розщеплення енергії діркових станів (в тому числі й основного стану), а у протилежному — зменшує це розщеплення. Доведено існування критичного електричного поля (яке паралельне до зміщення домішки відносно центра квантової точки), при якому відновлюється сферична симетрія розподілу діркової густини. А загалом при паралельному напряму електричного поля до напрямку зміщення домішки від центра КТ зберігається циліндрична симетрія. У випадку прикладання перпендикулярного електричного поля до напрямку зміщення домішки від центра квантової точки руйнується і циліндрична симетрія, тому енергетичні рівні дірки розщеплюються за всіма значеннями повного магнітного квантового числа. Також проаналізовано залежність енергетичних рівнів від довільного напрямку електричного поля і розташування домішки. У четверному розділі використано моделі однозонної ефективної маси для електрона і дірки. На основі цих моделей розглянуто лінійний, двомірний та тримірний впорядковані масиви (надґратки) однакових за розмірами і складом квантових точок сферичної та кубічної форм. Використовуючи метод плоских хвиль, отримано мінізонну структуру для електрона і дірки, яка утворена внаслідок тунелювання електрона чи дірки між сусідніми квантовими точками. Проведено порівняння енергії електрона та дірки для сферичних та кубічних надґраток квантових точок. Визначено енергії у симетричних точках мінізони Брілюена. При порівнянні мінізон квантових точок кубічної і сферичної форми враховано, що їхні об’єми одинакові. Також встановлено, що ширина мінізони для масиву кубічних квантових точок є більшою, ніж для масивів сферичних для будь-яких об’ємів квантової точки. У розділі 5 розглянуто впорядковані надґратки квантових точок з двома різними квантовими точками у примітивній комірці надґратки. Побудовано теорію мінізонного спектру таких надґраток з використанням однозонної теорії ефективної маси, моделей прямокутних ям і бар’єрів з використанням методу сильного зв’язку та наближення найближчих сусідів. Розглядаються два випадки: матеріали квантових точок A і B різні, але їхні розміри однакові, та матеріали квантових точок A і B однакові, але їхні розміри різні. Застосування цієї теорії дозволило обчислити дисперсійні залежності та ширини мінізон. Наявність різних квантових точок призводить до розщеплення основної мінізони на верхню та нижню зони, що спричиняє появу додаткових піків в спектрах поглинання. Також показано, що ширини верхніх зон завжди більші, ніж нижніх. Зміна розмірів сусідніх КТ у надґратці при фіксованій ширині зони Брілюена також призводить до розщеплення на верхні та нижні міні-зони, навіть якщо матеріал точок A і B однаковий. За однакових розмірів і матеріалів КТ заборонена мінізона, яка може утворюватися між верхньою і нижньою мінізонами, відсутня. Отримані результати переходять у результати теорії надґратки квантових точок однакових розмірів і узгоджуються з результатами інших авторів. Практичне значення отриманих результатів Одержані в роботі результати і теоретичні моделі дозволяють всебічно аналізувати вплив різних фізичних факторів — таких як розмір, матеріал, поляризація, деформація, наявність домішок та зовнішніх полів — на енергетичні спектри носіїв заряду в квантових точках і надґратках. Розроблені підходи в межах багатозонної теорії ефективної маси (4×4, 6×6) можуть бути використані для точного моделювання діркових станів у реалістичних наноструктурах. Показана здатність цих моделей до переходу в однозонну теорію дозволяє обирати спрощену або повну модель залежно від задачі та потрібної точності. Виявлені закономірності компенсації поляризації і деформації є корисними при проєктуванні структур з мінімальними небажаними ефектами. Це робить розроблену теорію цінним інструментом для розрахунків у фотоніці, оптоелектроніці та квантових технологіях. Дослідження впливу акцепторних домішок і зовнішнього електричного поля на енергетичні рівні дірок поглиблює розуміння керування квантовими станами у наноструктурах за допомогою зовнішніх параметрів. Встановлені умови для відновлення сферичної симетрії та втрати циліндричної симетрії відкривають нові можливості для створення структур з керованими квантовими властивостями. Отримані мінізонні спектри і дисперсійні залежності дозволяють спрогнозувати поглинальні властивості матеріалів та їхню здатність до керованого тунелювання. Запропонована теорія також може бути адаптована до структур зі складнішою геометрією та багатокомпонентними примітивними комірками, що дозволяє моделювати нові типи квантових надґраток. Крім того, теорія мінізонного спектру з двома типами квантових точок у комірці надґратки відкриває можливість моделювання складніших періодичних структур, що складаються з декількох компонентів. Зокрема, вона може бути використана для розрахунку спектральних характеристик новітніх багатошарових наноструктур, які використовуються у фотоелементах або термоелектричних матеріалах. Отримані залежності ширини зон і умов для розщеплення міні-зон можуть лягти в основу алгоритмів оптимізації структури нанокомпозитів із заданими властивостями. Усе це створює теоретичне підґрунтя для практичного застосування в розробці сучасних наноелектронних пристроїв, квантових сенсорів і елементів пам’яті. 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11521 Название: Феноменологічна герменевтика як антропологічний метод Авторы: Патин, Іван Ярославович Краткий осмотр (реферат): Дисертаційне дослідження присвячене аналізу феноменологічної герменевтики як антропологічного методу у сучасному філософському та гуманітарному дискурсі. У центрі уваги стоїть інтеграція феноменологічного та герменевтичного підходів для глибшого розуміння людського досвіду, його структури, історичності та смислової насиченості. Перший блок дослідження розкриває значення феноменології як методології повернення до «самих речей», що дає змогу відстежити конституцію світу у свідомості суб’єкта, а також досліджує трансформацію цього підходу через праці Гуссерля та його учнів, зокрема Гайдегґера і Ґадамера. Водночас розглядається роль герменевтики як способу розуміння смислових структур у культурі та історії, що дозволяє поєднати опис досвіду з його тлумаченням, створюючи методологічну платформу для аналізу людської свідомості, екзистенційних практик і міжсуб’єктивного взаєморозуміння.У першому розділі дисертації автор зосереджується на формуванні концепту інтеграції феноменології та герменевтики, показуючи їхні спільні та відмінні методологічні основи. Феноменологія, заснована Едмундом Гуссерлем, пропонує радикальний зсув у способі осмислення світу: вона переносить фокус із зовнішньої об’єктивної реальності на досвід свідомого суб’єкта, де світ постає як смислово впорядкована даність. Методологічною основою феноменології є феноменологічна редукція, що дозволяє очистити досвід від зовнішніх упереджень та досягти ейдетичних істин. Такий підхід радикально переосмислює традиційне уявлення про пізнання, ставлячи в центр досвід «життєвого світу», де буття світу та його розуміння стають невіддільними. У цьому контексті феноменологія постає не лише як окрема філософська школа, а як радикальна переорієнтація самого способу мислення про людину і світ. Вона вводить принципову вимогу зупинити наївні онтологічні припущення та звернутися до того, як смисл світу відкривається у досвіді суб’єкта. Така установка означає відмову від пояснювальних схем, що редукують досвід до зовнішніх причин, і натомість акцентує описову роботу з явленням як таким. Саме тут закладається можливість переходу від чисто гносеологічного аналізу до антропологічного виміру, в якому людина розглядається не як об’єкт серед інших, а як носій смислотворчої відкритості до світу. Порівняння феноменології та герменевтики виявляє їхню методологічну спорідненість і відмінності. Феноменологія концентрується на описі структури свідомості, актах інтенційності та безпосередньому досвіді, тоді як герменевтика акцентує історичність, мовну обумовленість і діалогічність розуміння. Синтез цих підходів дозволяє формувати методологічну стратегію, яка поєднує точність феноменологічного аналізу із глибиною герменевтичного інтерпретативного процесу. Така інтеграція відкриває нові горизонти у гуманітарних дослідженнях, дозволяючи осмислити людину як сутність, що конституюється у взаємодії із світом, культурою та мовою. Водночас радикальна переорієнтація мислення, здійснена феноменологією, неминуче виявляє власні внутрішні обмеження. Опис досвіду, яким би ретельним і дисциплінованим він не був, ніколи не відбувається у «чистому» просторі без передумов. Будь-яке явлення відкривається не в абстрактній свідомості, а в горизонті мови, історії, культури та вже набутих способів розуміння. Те, що феноменологія прагне схопити як безпосередню даність, завжди вже несе на собі сліди попередніх смислових нашарувань, які не можна просто усунути актом методологічної волі. Саме тому ідея абсолютно нейтрального, позаісторичного опису досвіду виявляється радше регулятивним ідеалом, аніж реально досяжним станом пізнання. Ця обставина не заперечує феноменологічний метод, але висвітлює його межі. Досвід не лише «дається», він завжди інтерпретується – навіть тоді, коли суб’єкт цього не усвідомлює. Акти сприйняття, пам’яті, очікування чи уявлення структуровані мовними схемами, культурними кодами та історичними формами життя, в яких людина вже перебуває. Тому феномен не є просто «річчю», що постає перед свідомістю, а подією смислу, яка розгортається у полі значень. Усвідомлення цього зсуву змінює сам статус опису: він перестає бути остаточним фіксуванням явлення і набуває характеру першого кроку в ширшому процесі осмислення. Саме тут постає необхідність інтерпретативного виміру. Феноменологічний опис, зосереджений на структурі досвіду, потребує доповнення тим підходом, який дозволяє врахувати історичність і мовну зумовленість смислу. Адже те, що переживається як «моє», водночас формується традиціями, символічними формами та колективними способами бачення світу. Людський досвід є завжди співбуттям із цими смисловими структурами, і тому його розуміння неможливе без звернення до тлумачення. Інтерпретація в цьому контексті не є довільним накладанням значень на феномен, а способом виявлення тих смислових зв’язків, які вже працюють у самому досвіді. Таким чином, стає очевидним, що доступ до людини як до смислотворчої істоти не може обмежуватися лише описом актів свідомості. Людина постає не просто як носій переживань, а як істота, що живе у світі значень і постійно співвідносить себе з ними. Її досвід завжди спрямований за межі безпосереднього «тепер» – у минуле традиції, у майбутнє очікувань, у мовний простір, де смисл набуває форми. Саме тому феноменологічна установка, зосереджена на поверненні до досвіду, логічно веде до питання про умови його розуміння. У цьому сенсі поєднання опису та тлумачення набуває особливої наочності в досвіді мистецтва, де смисл не подається як готовий зміст, а розкривається в процесі сприйняття й інтерпретації. Художній твір не може бути вичерпаний ані через фіксацію його формальних ознак, ані через однозначне пояснення; він живе в горизонті зустрічі з тим, хто його сприймає. Саме в мистецтві стає очевидним, що розуміння є подією, а не результатом, і що смисл виникає у взаємодії між даністю образу, історичним контекстом і досвідом інтерпретатора. Такий досвід демонструє, як феноменальна присутність і герменевтична робота не протистоять одна одній, а взаємно передбачаються, утворюючи єдиний простір смислотворення. Ця логіка художнього досвіду виявляється принципово важливою для переходу до осмислення освітньої реальності. Освіта, подібно до мистецтва, не зводиться до передавання готових знань чи механічного засвоєння змістів. Вона є простором, у якому смисли відкриваються через зустріч, діалог і інтерпретацію. Навчальний процес постає не як лінійний рух від незнання до знання, а як подія розуміння, в якій суб’єкт поступово входить у культурні та смислові горизонти, що його перевищують. Саме тому мистецтво тут виконує роль своєрідного медіатора: воно показує модель такого досвіду, де навчання відбувається не через примус чи алгоритм, а через залучення до живої тканини значень. У цій перспективі освіта постає як особлива форма культурної практики, що вимагає не лише методичної чіткості, а й герменевтичної чутливості. Подібно до інтерпретації художнього твору, освітній процес передбачає відкритість до багатозначності, здатність витримувати напругу між даністю матеріалу і свободою його осмислення. Такий підхід дозволяє розглядати освіту не як зовнішнє формування суб’єкта, а як внутрішній процес саморозкриття, в якому людина навчається не лише знанням, а способу розуміти світ і себе в ньому. Саме на цій основі стає можливим перехід від теоретичного аналізу досвіду до практичного виміру освітньої діяльності, де феноменологічно-герменевтична логіка набуває конкретної екзистенційної та культурної ваги. 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11520 Название: Економічний механізм стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу в умовах євроінтеграції Авторы: Демедюк, Богдан Тарасович Краткий осмотр (реферат): Дисертаційне дослідження присвячено вдосконаленню теоретичних основ та розробленню методичних положень та практичних рекомендацій стосовно формування економічного механізму стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу в умовах євроінтеграції із врахуванням коротко- та довгострокових причинно-наслідкових зв’язків між показниками ефективності МСП, цифровізації та економічного розвитку. У роботі було запропоновано інструментарій кількісної оцінки ефективності розробленого економічного механізму, який грунтується на системі побудованих економіко-математичних моделей, що охоплюють оцінку ефективності функціонування МСП на національному рівні, ефективності цифровізації МСП, а також довгострокових і короткострокових маржинальних ефектів експортно-імпортної діяльності МСП. У дослідженні проаналізовано провідні теоретичні доктрини, що формують уявлення про розвиток малого та середнього підприємництва. Проаналізовано підходи класичної, кейнсіанської, інституціональної, інноваційно-орієнтованої шкіл, а також концепції сталого розвитку, підприємницької екосистеми та адаптаційної парадигми. Проведено порівняльний аналіз стратегій державної підтримки МСП у країнах ЄС та в Україні. Аргументовано необхідність переходу до комплексної гібридної моделі підтримки МСП, що синтезує інституційні засади, інноваційні підходи, екосистемний підхід та принципи сталості. У роботі сформовано концептуальну модель економічного механізму стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва, яка інтегрує стратегічні пріоритети європейської інтеграції та відповідає викликам цифрової трансформації. Запропонована модель передбачає поєднання оперативних тактичних заходів, спрямованих на мінімізацію поточних економічних ризиків, із довгостроковими стратегіями підвищення конкурентоспроможності МСП у динамічному середовищі. Структура механізму охоплює шість ключових функціональних компонентів: фінансово-кредитний блок, блок оподаткування, блок підтримки експорту та цифрової трансформації ЗЕД, інноваційноінвестиційний блок, регуляторний блок та інформаційно-консультаційний блок. Концептуальною новацією є запровадження аналітичного модуля, який забезпечує кількісне оцінювання результативності МСП, встановлення причинно-наслідкових залежностей між параметрами зовнішньоекономічної активності та макроекономічними показниками розвитку, а також врахування цифровізації як ключового детермінанта довгострокової ефективності. Розроблено підхід до диференційованої оцінки ефективності впровадження цифрових технологій у діяльність малих і середніх підприємств та великих компаній на основі застосування методології Data Envelopment Analysis (DEA). Для цього були побудовані окремі DEA-моделі, в яких вхідні та вихідні параметри було підібрано з урахуванням можливості оцінювання впливу рівня цифрової трансформації підприємницького сектору на економічний розвиток країн ЄС. Аргументовано доцільність використання DEA-моделі з припущенням про існування змінної віддачі до масштабу (VRS), оскільки вона забезпечує адекватне врахування структурної різнорідності національних економік і дозволяє здійснювати більш об’єктивний аналіз ефективності цифрових перетворень незалежно від розмірів країни чи рівня її економічної потужності. Отримані результати вказують на те, що цифрова трансформація великих компаній демонструє вищу економічну віддачу порівняно з МСП, особливо у контексті впливу на валовий внутрішній продукт, залучення інвестицій та розвиток міжнародної торгівлі в країнах ЄС. У дисертаційному дослідженні здійснено аналіз причинно-наслідкових залежностей між параметрами зовнішньоекономічної активності малого та середнього підприємництва і показниками економічного розвитку в країнах Європейського Союзу, Великобританії та Україні за період 2010–2023 років. У якості основного інструментарію було застосовано моделі векторної корекції помилки (VECM). Коінтеграційні взаємозв’язки підтверджено лише для двох груп змінних: ВВП на душу населення, експорт МСП, імпорт МСП; додана вартість за витратами виробництва, експорт МСП, імпорт МСП. Аналіз відповідних моделей VECM засвідчив наявність довгострокової причинності виключно у напрямку від зовнішньоекономічної активності МСП до зміни доданої вартості, що свідчить про ключову роль МСП як чинника структурної перебудови економіки. У короткостроковому періоді виявлено статистично значущі зв’язки в обох наборах змінних, що свідчить про чутливість ВВП на душу населення та доданої вартості до коливань в експорті та імпорті МСП у попередні періоди. Проведено оцінювання ефективності функціонування малих і середніх підприємств 27 країн Європейського Союзу та України за період 2010–2024 років із використанням методології DEA. Оцінювання проводилося окремо для малих і середніх підприємств. Результати аналізу виявили, що серед малих підприємств найвищих показників ефективності досягли Бельгія, Люксембург, Ірландія, Франція та Нідерланди, що свідчить про раціональне використання наявних ресурсів та високу адаптивність цих підприємств до умов ринку. У секторі середнього бізнесу лідируючі позиції за ефективністю посіли Нідерланди, Данія, Бельгія, Австрія та Німеччина. Україна, згідно з результатами аналізу, продемонструвала одні з найнижчих рівнів ефективності як за CRS-, так і за VRSмоделями. Для ідентифікації ключових детермінант ефективності малих і середніх підприємств України та держав-членів ЄС у дослідженні було поєднано результати DEA-аналізу з подальшим застосуванням методології двокомпонентного Fractional Regression Modeling (FRM). Такий підхід дозволив розділити загальну вибірку на дві групи — ефективні та неефективні країни — й тим самим забезпечити більш глибоке розкриття факторів, що зумовлюють варіативність ефективності. У дослідженні було використано бінарні регресійні моделі Logit, Probit і Complementary Log-Log (Cloglog) для кількісного аналізу впливу змін незалежних змінних на ймовірність того, що МСП досягнуть повної технічної ефективності. Розраховані маргінальні ефекти надали змогу оцінити силу впливу окремих чинників на результативність МСП, роздільно для малих і середніх суб’єктів господарювання. Загалом більшість експортних змінних продемонстрували позитивний вплив на ефективність МСП. Проте для середніх підприємств друга компонента FRM-моделей виявилася винятком, оскільки у моделях як зі сталою (CRS), так і зі змінною (VRS) віддачою від масштабу не було зафіксовано статистично значущого позитивного ефекту. З-поміж усіх специфікацій моделей, застосованих для оцінювання першої та другої компоненти ефективності за CRS і VRS, лише модель Cloglog виявилася статистично коректною за результатами тесту специфікації RESET Рамсея. Результати векторної моделі корекції помилки (VECM) засвідчили наявність довгострокових взаємозв’язків між зовнішньоекономічною активністю МСП та макроекономічними показниками. Аналіз державної політики стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва в країнах Європейського Союзу та Україні засвідчив суттєві відмінності в рівні інституційної спроможності та ефективності реалізованих заходів. У державах ЄС система підтримки МСП є структурованою, інтегрованою та орієнтованою на довгострокові цілі, охоплюючи як фінансовокредитну, так і інформаційно-консультаційну компоненти. У цьому контексті ключову роль відіграє реалізація принципу Think Small First, який забезпечує врахування потреб малого бізнесу на всіх етапах формування політики. На відміну від цього, в Україні система державної підтримки МСП залишається фрагментарною, із недостатнім бюджетним забезпеченням та низьким рівнем між інституційної координації. Хоча принцип Think Small First формально задекларований у стратегічних документах, його реалізація на практиці є обмеженою й не має системного характеру. Крім того, війна та супутні кризові явища істотно ускладнили функціонування інституцій підтримки бізнесу. У роботі розроблено методичний підхід до формування комплексної дворівневої системи стратегій стимулювання розвитку малого і середнього підприємництва, що синтезує інструменти макроекономічного прогнозування, техніко-економічного аналізу та кількісного оцінювання ймовірності досягнення підприємствами повної ефективності залежно від їхнього типу та масштабу. Перший стратегічний рівень орієнтований на довгострокову перспективу та включає інституційні заходи, що базуються на результатах векторної моделі корекції помилки (VECM), застосування якої дозволило виявити стійкі коінтеграційні та причинно-наслідкові взаємозв’язки між зовнішньоекономічною активністю МСП та ключовими макроекономічними показниками. Другий рівень системи має короткостроковий та адаптивний характер і спрямований на оперативне реагування на динамічні зовнішні загрози, зокрема перебої в логістиці, втрату ринкових позицій, енергетичну нестабільність і цифрову асиметрію. На цьому рівні, з урахуванням результатів моделей DEA та Fractional Regression Models (FRM), розроблено низку адресних стратегічних підходів, диференційованих за рівнем ефективності підприємств, їх розміром і вразливістю до кризових чинників. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні методичних положень і концептуальних засад формування економічного механізму стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу в умовах євроінтеграційних трансформацій. Розроблені у дисертаційній роботі науковопрактичні підходи та інструментарій можуть бути застосовані органами державної влади під час формування стратегій підтримки малого та середнього підприємництва, розроблення програм їх цифрової трансформації та активізації зовнішньоекономічної діяльності. 2026-01-01T00:00:00Z