http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1942 2026-04-04T04:08:52Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2232 Название: Голодомор 1932-1933 років: геноцидна спрямованість, спроба підрахунку втрат Авторы: Сергійчук, Володимир Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження – запропонувати новий підхід до визначення ознак Голодомору 1932–1933 рр. в Україні як геноциду української нації через аналіз директивних документів і свідомих зумисних дій влади СРСР щодо організації цього злочину, а також представити методику підрахунку втрат на основі аналізу первинних документів українських архівів. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об?єктивності, на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що на основі аналізу первинних документів українських архівів уперше пропонується визначати ознаки геноцидної спрямованості Голодомору 1932–1933 рр. через аналіз свідомих зумисних дій влади, які зафіксовані в її документах. Висновки. Аналіз первинних документів українських архівів є важливим і перспективним напрямом дослідження, адже саме вони дають можливість підтвердити цілеспрямований злочинний намір з боку вищого партійно-державного керівництва СРСР упокорити українство шляхом голодного мору. Це проявлялося через вилучення продовольства, заборону виїзду голодних селян за хлібом до Білорусі, Росії та Закавказзя, приховування інформації перед світом, відмова від продовольчої допомоги від Заходу, припинення українізації в УСРР і її повної заборони в інших союзних республіках, а також завезення до вимерлих українських сіл переселенців з Росії та Білорусі з метою змінити автохтонне етнічне представництво в конкретних регіонах на російськомовне. Що стосується підрахунку втрат, то пропонований історико-статистичний підхід дає можливість на основі аналізу документів визначити їхній мінімальний обсяг в 7,123 мільйона жертв, а завдяки історико-демографічним розрахункам цей показник може сягати понад 9 мільйонів осіб. 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2231 Название: Євген Коновалець і Всеукраїнcька національна рада Авторы: Хома, Іван Краткий осмотр (реферат): Поразка українських національних сил у визвольних змаганнях 1917–1921 рр., а також протистояння між двома державними центрами УНР та ЗУНР, поставили полковника Є. Коновальця перед вибором: що робити далі? До серпня 1920 р. формально залишався в складі Армії УНР та робив спроби очолити Українську стрілецьку бригаду в Німецькому Яблонному. При тому не поділяв союз УНР з Польщею ціною Західних областей УНР. Так само не поділяв політику ЗУНР на зближення з більшовицькою Росією. Дистанціювавшись від державних центрів УНР і ЗУНР та опираючись на Стрілецьку раду, розпочав творити революційну військово-політичну організацію, яка продовжила б боротьбу за відродження державності. Ця робота деякими членами Стрілецької ради проводилася у Львові. Одночасно Є. Коновалець підтримував в еміграції спроби створити всеукраїнський політичний осередок, який був би над протистоянням між урядами УНР та ЗУНР, а в перспективі очолив процес відродження державності. У результаті, в січні 1921 р. у Відні було створено Всеукраїнську національну раду, до розвитку якої отримав запрошення долучитись і Є. Коновалець. Створення національної ради він оцінив позитивно та був її членом до розпаду в квітні 1921 р. Методологічною основою статті є принципи історизму, об'єктивності та критичного підходу. Наукова новизна. Уперше до наукового обігу введено фактичний матеріал, який комплексно розкриває діяльність та ставлення Є. Коновальця до Всеукраїнської національної ради. Висновки. Отже, це була чергова невдала спроба доєднатися до ініціатив зі створення всеукраїнського національного центру в еміграції, що об'єднував би військових, політиків та громадських діячів для подолання суперечності між середовищами УНР та ЗУНР. Наступним етапом діяльності стане повернення до Львова і робота над розбудовою революційної підпільної організації, командиром якої і стане Є. Коновалець, – Української військової організації. 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2230 Название: Органи НКВС як інструмент сталінських репресій у західних областях України (вересень-грудень 1939 р.) Авторы: Баран, Володимир Краткий осмотр (реферат): У статті проаналізовано діяльність радянських органів державної безпеки в західних областях України у вересні-грудні 1939 р. Територіальні рамки роботи охоплюють Західну Волинь і Східну Галичину, за радянським адміністративно-територіальним поділом, запровадженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 р., – Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровенську, Тернопільську й Станіславську області Української РСР. Мета роботи – з'ясувати роль органів НКВС у системі сталінських політичних репресій. Методологія: стаття базується на теорії тоталітаризму та принципах, сформульованих Карлом Фрідріхом, у ній використовуються традиційні загальнонаукові та спеціально-історичні методи. Наукова новизна статті полягає у залученні оригінального документального матеріалу з центральних державних архівів Російської Федерації та Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Висновки. Становлення радянської тоталітарної системи в західних областях України супроводжувалося формуванням репресивного апарату, який забезпечував неухильне виконання політичної волі більшовицької партії і залишався її надійним та безжальним «караючим мечем». Основу органів внутрішніх справ склали оперативно-чекістські групи, які вступили на територію Західної України з передовими частинами Червоної армії і виконували спеціальні політичні завдання, здійснювали «зачистку» зайнятих земель від «класово ворожих елементів». Ці групи спиралися на місцеві загони робітничої гвардії та сільські збройні дружини, до яких входили насамперед представники незаможних верств населення, що прихильно ставилися до радянської влади. У жовтні 1939 р. було створено ширшу мережу оперативних груп, які охоплювали основні населені пункти регіону, а після формально-юридичного приєднання Західної України до СРСР – цілісну систему органів внутрішніх справ, потужний карально-репресивний апарат. 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2229 Название: Василь Пашницький (1903-1941): трагічна доля станиславівського інтелігента Авторы: Кобута, Лариса; Кобута, Світлана Краткий осмотр (реферат): Мета – проаналізувати освітню і громадську діяльність діяча Станиславова В. Пашницького, засновника обласної бібліотеки, та його трагічну долю в умовах радянського комуністичного режиму 1939–1941 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму та об'єктивності, із застосуванням за-гальнонаукових методів аналізу і синтезу, узагальнення, а також біографічному, порівняльному методах. Наукова новизна статті полягає у науковому відо-браженні біографії В. Пашницького, його діяльності та загибелі в умовах радянського комуністичного режиму на західноукраїнських землях у 1939–1941 рр. Висновки. Біографія В. Пашницького була типовою для тисяч українських галицьких інтелігентів першої половини ХХ ст. Виходець із ремісничої родини, він самотужки закінчив гімназію, підлітком у 1918–1920 рр. брав участь у національно-визвольних змаганнях, зумів здобути вищу філологічну освіту, отримати докторський ступінь. Працював педагогом, займався науковою роботою, був активним пластуном і вихователем української молоді. Його особиста бібліотека нараховувала кілька тисяч примірників книг і брошур. У період 1939–1941 рр. В. Пашницький став першим організатором і керівником Станіславської обласної бібліотеки, заклав основи системної роботи бібліотечного закладу. За сумісництвом В. Паш-ницькому дозволили працювати у новоствореному Станіславському учительському інституті, викла-дачем української мови та літератури, де він вів лекційні та практичні заняття із студентами з курсів історії української та старослов'янської мови. Незважаючи на прихильність до лівої ідеології, лояльність до влади, культурницька діяльність В. Пашницького викликала негативну оцінку з боку органів комуністичного режиму. В адміністративний спосіб його було усунуто з посади керівника бібліотеки, звинувачено у націоналістичному ухилі. Він постійно жив під загрозою арешту. У перший день німецько-радянської війни, 22 червня 1941 р., В. Пашницького заарештували працівники НКВС. Упродовж кількох днів його жорстоко катували у місцевій в'язниці. Напередодні втечі з міста більшовики без суду і слідства здійснили масове вбивство сотень людей. Трагічна доля В. Пашницького переплелася із долею інших утримуваних у катівнях НКВС. Серед жертв більшовицьких катів було знайдене й тіло станиславів-ського інтелігента, що прагнув служити освіті, культурі і бібліотечній справі. 2020-01-01T00:00:00Z