http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2066 2026-04-28T14:01:49Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1825 Название: Slavic Countries of Central and Eastern Europe during the Post-Communist Period on the Pages of Ukrainian Textbooks Авторы: Кozak, Olena Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження – розкрити науково-методичний контент української навчальної літератури для закладів вищої освіти щодо історії країн 1991 – 2000­‑х рр. ЦентральноСхідної Європи (ЦСЄ),де титульними націями є південні та західні слов’яни, з’ясувати основні тенденції у її висвітленні. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, верифікації, системності, авторської об’єктивності, а також на загальнонаукові методи (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичні (історико-типологічний, історико-генетичний), метод контент-аналізу. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії на підґрунті широкого кола навчальних видань як історіографічного джерела здійснений аналіз узагальненого образу частини національних спільнот, що входять до ЦСЄ, на шляху формування ринкової економіки та становлення демократії у дзеркалі навчальної літератури для закладів вищої освіти України. За основу аналізу взято досвід колективів, пов’язаних глибокими історичними, культурними традиціями, спорідненістю мов, тобто південних та західних слов’ян. Висновки. Розглядаючи досвід аналізованих спільнот у національному або регіональному контекстах, автори навчальних видань відштовхувалися від проблем, які ці спільноти розв’язували. Їх образ змальовується передовсім через відтворення політичних процесів. Попри складність та унікальність зазначених процесів інформація з політичного життя країн є придатною для розуміння та викладена систематизовано, проте питання соціальної історії не набули докладного розкриття. Автори навчальних видань утримуються від категоричних оцінок, коли йдеться про недавнє минуле. Є всі підстави стверджувати про певну еволюцію у тлумаченні образу слов’янських країн. Якщо у другій половині 1990-х рр. він тиражувався як джерело нестабільності, то у 2000-і рр. починає заміщуватися на такий, що урізноманітнює уявлення про складності та неоднозначність історичних шляхів європейського континенту у ствердженні демократії та пошуку моделей випереджального історичного розвитку. Науковометодичний контент навчальних видань незмінно підлягав корекції 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1824 Название: Consolidation of the nation during the Ukrainian revolution of 1914 - 1923: main directions of historiographical discourse Авторы: Reient, Oleksandr; Velykochyi, Volodymyr Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження полягає в аналізі місця і ролі національного об’єднавчого руху в Українській революції 1914 – 1923 рр., з’ясуванні витоків цього процесу та впливу на нього партійно-політичних, державотвірних чинників. Методологія ґрунтується на об’єктивно-критичному аналізі історіографічного комплексу, з’ясуванні чинників впливу на формування бачення досліджуваних історичних процесів, порівняльно-історичному виявленні ідеологічних розбіжностей оцінок, типологізації різних блоків наукових праць за логічними ознаками. Наукова новизна визначається доведенням домінування у сучасній національній історіографії державницької парадигми у висвітленні об’єднавчих процесів, яка була створена ще безпосередніми учасниками подій, виокремленні ключових тенденцій підходів авторів так званих “проунрівської” і “прозунрівської” течій до розуміння витоків, цілей, і ролі відповідно наддніпрянської та західноукраїнської політичних і державницьких еліт у процесі національної консолідації. Висновки. Аналіз української історіографії засвідчив, що більшість авторів, описуючи проблему соборництва впродовж першого етапу Української революції 1914 – 1923 рр. зосереджуються, як правило, на культурно-освітніх процесах загальнонаціонального характеру у поєднанні з підтримкою першої військової національної формації – Українських січових стрільців. Доведено, що соборницькі й консолідаційно-державницькі процеси періоду березня 1917 – квітня 1918 рр. знайшли висвітлення у формі здобуття територіальної єдності та започаткування національно-державницького діалогу із західноукраїнськими теренами. При цьому соборницькі процеси в добу Гетьманату, вважаємо, ще не стали предметом спеціальних досліджень національної історіографії. Стосовно 1918 р. центральне місце займають взаємини між Директорією УНР та ЗУНР, а стрижневою проблемою залишається сам Акт Злуки. Національна історіографія виопуклює як одну з головних перешкод на шляху консолідаційно-державницьких, соборницьких процесів різні за змістом вектори становлення державного будівництва в ЗУНР та УНР. Констатовано, що національна історіографія хоч і досить повільно, та все ж долає ще один дослідницький стереотип щодо окремішньої міжнародної політики ЗУНР чи УНР. 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1823 Название: Financial institutions of the Russian Empire in Dnieper Ukraine in the last quarter of the 18th - early 20th century in modern historiographical discourse Авторы: Bondarenko, Oleksandr; Tupchiyenko, Mykola Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження полягає у спробі здійснити історіографічний аналіз і систематизацію наукового доробку сучасних українських дослідників з історії створення та діяльності фінансових установ Російської імперії в Наддніпрянській Україні в останній чверті XVIII – на початку XX ст., з’ясувати стан дослідженості проблеми та визначити перспективи подальших наукових пошуків. Методологія ґрунтується на принципах історизму та об’єктивності поряд із комплексним використанням загальнонаукових методів – аналізу, синтезу, абстрагування; історіографічних – конкретно-історіографічного аналізу й синтезу та історичних – порівняльноісторичного, типологічного, хронологічного. Наукова новизна зумовлена відсутністю спеціальних історіографічних праць з порушеної проблеми у вказаних хронологічних межах. У статті вперше систематизовано й узагальнено науковий доробок сучасних вітчизняних науковців щодо дослідження історії та діяльності фінансових установ російської імперії на українських землях в останній чверті XVIII – на початку XX . Висновки. Отже, аналіз ступеня дослідженості історії фінансових органів російського самодержавства в Наддніпрянській Україні в сучасній українській науці засвідчив відсутність узагальнювальної праці з цієї проблеми. Водночас в сучасній історіографії накопичено немало досліджень з історії створення, еволюції та діяльності імперських фінансових установ на українських теренах. Аналіз сучасного наукового доробку дає підстави стверджувати про формування наукових шкіл з історії економічної та фінансової політики – Київської історичної школи члена-кореспондента НАН України О. Реєнта, Харківської історико-правової школи проф. О. Головка і Кропивницької школи економічної історії проф. В. Орлика. Серед перспективних для подальшого дослідження аспектів проблеми, на нашу думку, такі: повсякдення чиновників місцевих фінансових органів, їхня участь та роль у суспільних і культурних процесах в Україні, взаємини суспільства та фінансових інституцій, дослідження історії й діяльності фінансових органів у контексті розгляду всієї системи губернських інституцій, використання ученими антропологічного підходу стосовно дослідження чиновництва. 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1822 Название: The Historiographic Situation Regarding Ostafiy Dashkovych's Coat of Arms Авторы: Lastovskyi, Valerii; Biletska, Oksana Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження – здійснити історіографічний та джерельний аналіз наукових тверджень щодо належності пана Остафія Дашковича до гербів “Леліва” та “Корибут”, розглянути шляхи поширення цих тверджень та впливу польської історичної науки на українських дослідників, проаналізувати історичну інформацію стосовно реальних підстав для здійснення пошуку в інших напрямах. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічний аналіз, історико-генетичний та порівняльний. Наукова новизна: вперше в українській історіографії детально розглядається питання щодо реальності герба пана Остафія Дашковича, який приписується його роду в історичній науці; на основі аналізу історичних та історіографічних джерел спростовуються загальноприйняті уявлення щодо належності пана Остафія Дашковича до гербу “Леліва” чи “Корибут” і окреслюються можливості пошуку нової інформації; висловлюється думка про залежність української історіографії від польської у зазначеному питанні. Висновки. На основі здійсненого аналізу історичних та історіографічних джерел можна стверджувати, що у ХVIII ст. польським геральдистом Каспером Нєсєцькі було створено науковий міф про належність пана Остафія Дашковича до гербу “Леліва”. У подальшому в науковій літературі через наявність різних родів Дашковичів та Дашкевичів відбувалася постійна плутанина з їх належністю до гербів “Леліва” і “Корибут”. Рід Остафія Дашковича причислювався до кожного з них достатньо автоматично, без аналізу джерел та наявності відповідної підстави. Українська історична наука у цьому питанні взагалі повністю покладалася на результати досліджень польських істориків. Водночас, слід зазначити, що є більш вагомі підстави розглядати можливість належності пана Остафія Дашковича до гербу “Могила”. 2020-01-01T00:00:00Z