http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2069 2026-04-11T14:23:48Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1766 Название: The Сoncept "Ruin": Modern Historiographical Discourse Авторы: Stepanchuk, Yurij; Fedurko, Oksana Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження полягає у дослідженні сучасного історіографічного дискурсу, пов’язаного з науковим обігом поняття “Руїна”, у контексті концептуалізації історії Гетьманщини. Методологія дослідження передбачає використання симбіозу методів компаративістики, контекстуального аналізу, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше в історіографії проаналізовано специфіку підходів сучасних дослідників до використання поняття “Руїна” для інтерпретації ранньомодерної української історії. Досліджено сутність дискусії про доцільність маркування цим поняттям особливого періоду в рамках другої половини XVII ст. та її відгомін у подальших концептуалізаціях. Висновки. Сучасний науковий дискурс навколо поняття “Руїна” відбиває ключові тенденції в осмисленні історії ранньомодерної української державності. На початку ХХІ ст. уперше в історіографії проблема вийшла на рівень обговорення підстав використання поняття, тоді як у попередній традиції воно вживалося не продискутованим. Обговорення було переведено до площини з’ясування того образу епохи, який формує поняття не тільки в наукових інтерпретаційних моделях, а й у історичній пам’яті широкого загалу. Залучено компаративістичний підхід та типологізацію українського варіанта на європейському тлі, що створило нові можливості для удосконалення термінологічного апарату, пов’язаного з концептуалізацією та маркуванням доби. Фокусом полеміки стала предметна дискусія між українським істориком Т. Чухлібом та російською дослідницею Т. Таїровою-Яковлевою. Ця дискусія стимулювала плавний відхід в історіографії від використання поняття “Руїна”, особливо помітний в Україні. 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1765 Название: The historical process through the prism of the cultural civilizational approach: thepast and the present Авторы: Pylypiv, Volodymyr; Semykras, Vasyl Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження полягає в аналізі місця і ролі культурно-цивілізаційного підходу в проблемному полі історичних розвідок. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності, міждисциплінарності. При проведені дослідження були застосовані герменевтичний, культурно-історичний, історико-логічний, трансцисциплінарний методи, а також інтегративний підхід. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності подальшої розробки і використання культурно-цивілізаційного підходу в сучасній історичній науці, що набуло особливої актуальності в контексті глобалізаційних процесів сьогодення. Висновки. Результати проведеного дослідження дають змогу дійти висновку, що культурно-цивілізаційний підхід має потужний потенціал стати одним з найплідніших інструментів історичних розвідок у новому тисячолітті. Він спроможний органічно поєднати вивчення свого і чужого, загального та особливого в історії; проаналізувати тенденції розвитку як планетарного соціуму, так і локальних цивілізаційних утворень, з позиції досягнень і проблем сучасності; зрозуміти їх логіку в рамках світогляду і системи цінностей окремих культур. Розширення функціонального поля використання культурно-цивілізаційного підходу сприятиме міжкультурному діалогу як членів різних регіональних спільнот, так і самих представників історичної науки; у цьому діалозі різноманітні вектори соціокультурної взаємодії не виключатимуть, а взаємно зумовлюватимуть один одного. Відображуючи віковий досвід мислителів, які прагнули побудувати логічно несуперечливий та історично достовірний образ минулого, культурно-цивілізаційний підхід сприятиме адекватному відображенню сьогодення і прогнозуванню майбутнього світової спільноти. Культурно-цивілізаційний підхід є перспективним напрямом розвитку методології історичної науки, який здатний перетворитися на підґрунтя масової історичної свідомості, сприяючи успішній діяльності людини в суперечливому світі постмодерну. Сучасний культурно-цивілізаційний підхід має бути “вбудований” у більш широкий контекст, що потребує спільних зусиль істориків, філософів, соціологів, політологів, релігієзнавців, психологів, антропологів тощо 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1764 Название: Religious processes in Western Europe at the end of the XXth - the beginning of the XXIst centuries Авторы: Krynski, Andrzej; Bodak, Valentyna; Tkachenko, Oleksandr Краткий осмотр (реферат): Метою статті є концептуальне виявлення тенденцій релігійності в країнах Західної Європи на рубежі XX – XXI ст. Методологічними засадами дослідження стали соціально-філософський аналіз феномену релігійності, а також, історико-системний і аналітикосинтетичний методи. Наукова новизна. Нові релігійні процеси в Західній Європі, виходять за межі класичних контурів сучасності. Динаміка змін у сфері релігії відбувається в умовах невизначеності, нелінійності, швидкоплинності соціальних процесів, а також характеризується продовженням загострення відносин між секулярною культурою і релігією. Необхідно критично усвідомлювати, що за інституційним і соціокультурним поверненням релігії (постсекулярність) відбувається вульгаризація, створення різноманітних спотворених форм релігійності. Ми вважаємо, що в Західній Європі продовжується занепад традиційної релігійності, який не є локалізованою тенденцією і активно пропагується цивілізаційний інтеграційний проєкт і транснаціональна парадигма. Висновки. Західні суспільства залишаються відносно світською частиною глобального світу та розрізняються за рівнем релігійного розмаїття і динамікою релігійних змін серед їх населення. З точки зору конфесійної ідентифікації країни Західної Європи можна віднести до єдиної християнської культури (на жаль, практично втраченої). За критерієм рівня релігійності “високе віросповідання” характерне для країн з максимальною кількістю православних і католиків. У Західній Європі склалася ситуація, коли religion is often engaged with “vicariously”. Важливою тенденцією релігійності в країнах Західної Європи є суб’єктивація віри і практики, яка ускладнює збереження та передачу релігійних традицій. Як наслідок, релігійність має ситуативний характер 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1763 Название: Soviet Religious Policy and its Consequences in Independent Ukraine Авторы: Palinchak, Mykola; Bokoch, Viktoriya Краткий осмотр (реферат): Метою статті є аналіз радянської релігійної політики та проблем подолання її наслідків у незалежній українській державі. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні загальнонаукових та спеціальних історичних методів, застосування яких дало можливість прослідувати еволюцію державної релігійної політики в СРСР в різні періоди його існування. Наукова новизна статті полягає у виявленні сутності та визначенні тенденцій радянської релігійної політ ики, а також визначенні шляхів подолання її наслідків у незалежній українській державі. Висновки. Перебуваючи у складі СРСР, Україна не мала можливості формувати і здійснювати власну релігійну політику. Вона керувалася документами, що приймалися союзними партійними і державними органами, або розробляла аналогічні їм свої. На непримиренну боротьбу з релігією найбільшою мірою націлювали компартійні документи. Боротьба з релігією велася з використанням різноманітних засобів, форм і методів. Задекларовані у радянських нормативно-правових актах принципи свободи совісті та відокремлення церкви від держави повною мірою у життя ніколи не втілювалися. Тиск держави на церкву то посилювався, то послаблювався, проте ніколи повністю не зникав. Радянська тоталітарна система завдала церкві, релігійним організаціям, служителям культу та віруючим величезної шкоди. Наслідком радянської релігійної політики стало суттєве обмеження свободи совісті і віросповідання, експропріація церковної власності, репресії духовенства та віруючих, закриття культових будівель, руйнування релігійної мережі. Проте радянській владі так і не вдалося здолати релігію, за наявності найменших можливостей вона відроджувалася. Україна, здобувши незалежність, почала самостійно визначати модель державно-церковних відносин, формувати і реалізовувати власну державну релігійну політику. Отримавши від СРСР тяжку спадщину у релігійно-церковній сфері, вона поступово долає негативні її наслідки. Їх остаточне усунення сприятиме подальшому розвитку партнерських державно-церковних відносин, повноцінному забезпеченню свободи совісті і віросповідання. 2021-01-01T00:00:00Z