http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2074 2026-04-09T11:39:51Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1862 Название: The Concept of "Denazification" in the Context of the Information Component of the Modern Russian-Ukrainian War Авторы: Lipkan, Volodymyr; Artymyshyn, Pavlo Краткий осмотр (реферат): Мета статті полягає у розгляді концепту “денацифікація” з точки зору історичної перспективи та простеженні ходу його використання Російською Федерацією проти України на сучасному етапі. Методи. У роботі використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, порівняльний, історичної герменевтики та семіотичного аналізу. Наукова новизна: вперше комплексно проаналізовано концепт “денацифікація” з історичної перспективи та його дослідження у контексті інформаційної складової сучасної російського-української війни. Висновки. “Денацифікація” повоєнної Німеччини, поряд із завданням покарання винних за нацистські злочини, мала на меті ще й “гуманітарну” операцію з перевиховання німців після війни та переформатування їхніх інформаційних і віртуальних систем під примусом та контролем держав-переможниць – учасників антигітлерівської коаліції, насамперед, США, СРСР, Великобританії, Франції. Початково превентивні заходи з денацифікації зводилися до декількох ключових блоків: унеможливлення відтворення нацизму через ліквідацію нацистських структур і юридичне виключення нацистів і мілітаристів з державних посад та відповідальних постів; ліквідація нацистської ідеології, нацистської партії, її формувань, афілійованих асоціаціай і відповідних їм організацій; скасування усіх законів та інших нормативних актів, що запроваджували й закріплювали дискримінацію за ознакою раси, національності, віросповідання або політичних переконань; демілітаризація; денацифікація освіти; арешти та інтернування членів нацистських організацій. Через відносну “м’якість” денацифікації, особливо в західних окупаційних зонах, сьогодні в історіографії часто говорять про її “фарс” та навіть “саботаж”. Однак рішучість у реалізації цієї політики в гуманітарній сфері (освіті, ЗМІ, мистецтві, публічному дискурсі тощо) дали таки помітний результат – Німеччина сьогодні є одним із лідерів демократичного світу. Натомість Російська Федерація, чий попередник СРСР денацифікував східну німецьку окупаційну зону, сама сьогодні перетворилась на державутерориста, яка, як не парадоксально, продукує ідеї “денацифікації України”, які декларують вже у цілком практичній площині завдання із десуверенізації Української держави (аж до її повного знищення) та новітнього геноциду українського народу. 2022-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1861 Название: Agricultural Experimental Work as a Component of Modern Natural Science and Culture of the Nation: History of Formation and Evolution of Concepts Авторы: Verhunov, Victor Краткий осмотр (реферат): Метою статті є аналiз становлення вiтчизняного аграрного експериментаторства в кiнцi ХІХ ст. як складової сучасного природознавства i культури нацiї. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, застосуванні історико-порівняльного, історико-системного, аналітико-синтетичного, термiнологiчнного, статистичного методів, а також методів персоналізації та джерелознавства й архівного аналізу документів. Наукова новизна. Висвiтлено еволюцiю поняття “сiльськогосподарська дослiдна справа”, окреслено внесок видатних та менш вiдомих учених-аграрiїв у розвиток сiльськогосподарської дослiдної справи на територiї Росiйської iмперiї та СРСР (зокрема, на українських i польських землях) у кiнцi ХІХ – ХХ ст. Висновки. Доведено, що сiльськогосподарська дослiдна справа не змогла повноцiнно розвинутися до подiй 1917 р. через вiдсутнiсть достатньої кiлькостi квалiфiкованих кадрiв, суттєве відставання отриманих дослідницьких результатів вітчизняних учених від реальних успіхів колег із-за кордону за рівнем продуктивності сільськогосподарської продукції, здебiльшого практичний характер поставлених завдань тощо. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. як окрема галузь знань почала активно розвиватися у питаннях теорії та методології ще одна складова сільськогосподарської науки – сільськогосподарська економіка. Трактовано сільськогосподарську дослідну справу як глибоке та всебічне вивчення у спеціалізованих дослідницьких інституціях агрономічних, зоотехнічних та інших сільськогосподарських явищ, що відбуваються у природних і спеціально створених умовах, з використанням відповідних методик та інструментарію з метою відпрацювання раціональних шляхів і підходів до підвищення культурного рівня сільського господарства, а також пошуку інших засобів і способів надання науково-практичної допомоги аграрному виробництву з метою отримання якомога більшої кількості та кращої якості екологічно збалансованої сільськогосподарської продукції. 2022-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1860 Название: Measures of the KGB under the Council of Ministers of the Ukrainian SSR against the Editorial Board of the Revived Samizdat Magazine "Ukrainian Herald" (Mid - Second Half of the 1970s) Авторы: Paska, Bohdan Краткий осмотр (реферат): Метою статті є аналіз реакції радянського режиму на відновлення журналу “Український вісник”, ходу та етапів репресивних акцій проти його видавців; виокремлення основних методів, які використовувалися Комітетом державної безпеки (КДБ) задля припинення виходу самвидавного часопису. Методологія. Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, всебічності, наступності, історизму. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, типології, порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Наукова новизна зумовлена введенням до наукового обігу комплексу маловідомих документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, які дозволяють розкрити основні етапи та хід репресивної політики радянського режиму проти членів редакції відновленого самвидавного часопису “Український вісник” у середині – другій половині 1970-х рр. У статті вперше здійснено комплексний аналіз основних методів та заходів КДБ в організації репресій проти творців останніх номерів журналу. Висновки. Відновлення видання часопису “Український вісник” Степаном Хмарою, Олесем Шевченком та Віталієм Шевченком у 1974 – 1975 рр. було свідченням продовження активності середовища шістдесятницького правозахисту після “генерального погрому” 1972 р. та викликало негативну реакцію радянського керівництва. Виявлення членів редакції журналу та розправа над ними стала одним із ключових завдань Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки в середині – другій половині 1970-х рр. При цьому було застосовано широкий комплекс неофіційних, позасудових методів: використання агентури, служби “зовнішнього спостереження”, негласні обшуки, прослуховування помешкань, таємна читка кореспонденції, “профілактичні” заходи та ін. Процес розправи розпочався із спочатку малоуспішних намагань вийти на слід редакції журналу (1974 – 1975), продовжився у ході оперативної роботи із її учасниками в рамках справи “Блок” (1975 – 1978), завершився відкриттям спеціальної справи під назвою “Видавці” (1978) та відкритими судовими репресіями проти С. Хмари, О. Шевченка та В. Шевченка (1980). У ході розслідування вже у 1975 р. вдалося успішно заблокувати передачу № 9 “Українського вісника” за кордон та припинити спроби створення наступних номерів журналу. Проте застосування судових репресій проти редакції журналу було відкладено на роки передовсім через вміле використання дисидентами тактики конспірації. Зрештою, жорсткі вироки проти членів редакції відновленого “Українського вісника” засвідчили репресивну сутність радянського режиму та стали частиною масштабної репресивної кампанії проти українського дисидентського руху на рубежі 1970 – 1980-х рр., спрямованої на повне його придушення 2022-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1841 Название: The Ukrainians' Resistance to the Anti-Religious Policy of the Soviet Totalitarian State on the Way of Preserving Their National and Spiritual Values: the 1960s - the 1970s Авторы: Kindrachuk, Nadia; Vasylchuk, Volodymyr Краткий осмотр (реферат): Вбачаючи у розповсюдженні релігійного світогляду серйозну загрозу монопольному пануванню КПРС–КПУ, радянська влада впродовж 1960-х – 1970-х рр. ХХ ст. посилено вела контроль за духовним життям українців та примусово насаджувала їм атеїзм. Віруючі українці стали об’єктом посиленої уваги органів державної безпеки. Однак повністю витіснити релігійний світогляд з українського етнічного середовища партійній верхівці не вдалося. Переслідування віруючих викликали до життя релігійне дисидентство. Мета статті полягає у тому, щоб дослідити активний опір українців антирелігійній політиці комуністичної влади УРСР протягом 60-х – 70-х рр. ХХ ст. на шляху збереження власних національно-духовних цінностей. Методологія дослідження. Під час здійснення дослідження було застосовано конкретні наукові методи, зокрема, аналітико-логічний, історико-системний, пояснення, пошуку, синтезу, зіставлення, комплексного добору. У роботі також використано метод аналізу – для з’ясування рівня зростання національної свідомості українців. Для визначення ролі української інтелігенції 60-х – 70-х рр. ХХ ст. в обстоюванні, збереженні та пропагуванні української національної ідентичності використані принципи системності і багатофакторності тощо. Наукова новизна. У статті уперше в українській історіографії розкрито роль духовної опозиції у збереженні етнічної самобутності українців 60-х – 70-х рр. ХХ ст.; продемонстровано вияв їх національної самосвідомості під час радянської антирелігійної кампанії у цей період; висвітлено прагнення українців зберегти власну національно-духовну окремішність. Висновки. Незважаючи на антирелігійну політику радянської тоталітарної держави, тотальні утиски з боку КПРС–КПУ, українці не відступили від церкви, а чинили активний спротив атеїстичній політиці комуністів. Християнські цінності продовжували залишатися основою духовного життя абсолютної більшості представників українського етносу 2022-01-01T00:00:00Z