http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/61 2026-06-17T22:14:28Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/10126 Название: БІОГРАФІЯ МИТЦЯ ЯК ПРОСТІР ЗУСТРІЧІ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПОСТАТІ АДАМА МІЦКЕВИЧА Авторы: Лазірко, Наталія Орестівна; Манько, Руслана Михайлівна; Кобилінська, Вікторія Володимирівна Краткий осмотр (реферат): У статті розглянуто сучасні підходи до вивчення біографії митця на прикладі постаті Адама Міцкевича в контексті шкільної літературної освіти. Наголошено, що в умовах модернізації освітнього процесу біографія перестає виконувати суто інформаційну функцію і трансформується у багатовимірний простір емоційного, інтелектуального та культурного діалогу між учнем і текстом. Підкреслено, що переосмислення біографічного матеріалу як динамічного інтерпретаційного явища сприяє глибшому розумінню художньої творчості митця, його світоглядних позицій та історико-культурного контексту епохи. Проаналізовано наукові підходи Б. Степанишина, Є. Пасічника, Г. Токмань, Ю. Ковбасенка, які акцентують увагу на взаємозв’язку біографії з творчістю, психологічними особливостями особистості автора, а також необхідності мінімізації фактологічного перевантаження навчального матеріалу. Виявлено проблему редукції біографічного матеріалу в сучасній шкільній практиці, що призводить до втрати його емоційного, смислового та виховного потенціалу. Запропоновано сучасні методичні моделі вивчення біографії А. Міцкевича, зокрема урок-подорож, біографію як детективне дослідження, метод «внутрішнього голосу», візуалізацію біографічного матеріалу та акцент на екзистенційних виборах митця. Обґрунтовано доцільність використання інтерактивних та особистісно орієнтованих технологій навчання, які забезпечують активну участь учнів в освітньому процесі та сприяють розвитку критичного мислення, емоційного інтелекту й дослідницьких умінь. Окрему увагу приділено потенціалу цифрових технологій і штучного інтелекту як інструментів індивідуалізації та інтерактивізації навчання, що дозволяють моделювати навчальні ситуації, організовувати діалог із текстом і митцем, а також формувати навички критичного аналізу інформації. Зроблено висновок, що біографія митця має розглядатися як живий процес співпереживання та діалогу між учнем і художнім текстом, який сприяє формуванню культурної компетентності, ціннісних орієнтацій та здатності до глибокої інтерпретації літературного твору 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/10123 Название: ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ ТЕОДОРА КУРПІТИ КРІЗЬ ПРИЗМУ КРИТИЧНОЇ РЕЦЕПЦІЇ ВОЛОДИМИРА ДЕРЖАВИНА Авторы: Лазірко, Наталія Орестівна Краткий осмотр (реферат): Стаття присвячена дослідженню поетичної творчості Теодора Курпіти – українського гумориста, драматурга, журналіста, поета, прозаїка, редактора – крізь призму літературно-критичних оцінок Володимира Державина – одного з найавторитетніших представників українського діаспорного літературознавства. Мета роботи полягає в окресленні критичного дискурсу Володимира Державина лірики Теодора Курпіти, виявленні провідних критеріїв оцінки та з’ясуванні ролі рецептивної позиції критика у формуванні образу поета-емігранта в українській літературній науці. Актуальність дослідження зумовлена периферійним статусом постаті Теодора Курпіти в академічному літературознавстві, попри художній рівень його трьох еміграційних збірок лірики («Not a pass». Лірика (1946); «Вибране». Третя книга лірики (1937-1947); «П’яте через десяте» (1949)). Саме Володимир Державин став одним із небагатьох критиків, хто в еміграційний період звернув увагу на творчість поета . Дослідження показало, що Володимир Державин вважав Теодора Курпіту поетом-мислителем, виокремлюючи його на тлі поверхневого ліризму значної частини еміграційної поезії. Критик акцентував на моральній і філософській глибині ліричних текстів, особливо цінуючи органічне поєднання народно-пісенної стихії з рефлексивним началом. Разом із тим рецепція Володимира Державина фіксує й певні стильові обмеження – нерівність збірок, подекуди надмірну «прозовість» та ризик монотонності повторюваних образів. Встановлено також, що позитивна оцінка авторитетного критика виконувала не лише оціночну, а й почасти «канонізуючу» функцію. Наукова новизна роботи полягає в систематичному зіставленні поетичних текстів Теодора Курпіти з критичними судженнями Володимира Державина та введенні в науковий обіг маловідомих рецептивних матеріалів 1940-х років. 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/10122 Название: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ РОМАНУ ЧЕСЛАВА МІЛОША «РОДИННА ЄВРОПА» Авторы: Лазірко, Наталія Орестівна; Лиса, Софія Віталіївна Краткий осмотр (реферат): У дослідженні проаналізовано історичний та культурний контекст роману «Родинна Європа» (1958) Чеслава Мілоша – видатного польського письменника і поета XX століття, володаря Нобелівської премії з літератури (1980). Автор у своїй творчості виступив не тільки як митець, але й як глибокий мислитель і літописець європейської культури. Твори Чеслава Мілоша відзначаються широкою культурною та інтелектуальною панорамою, у якій він переосмислює європейську історію, культуру та людські долі, поставлені перед викликами тоталітаризму та втрати національної ідентичності. Його мемуарний нарис «Родинна Європа» є одним із ключових творів польської літератури, що досліджує культурні зв’язки, розкол між Заходом і Сходом. Автори статті наголошують, що історичне становище Східної Європи у ХХ столітті характеризувалося численними політичними та соціальними трансформаціями, які суттєво вплинули на формування сучасної політичної та соціокультурної ідентичності країн цього регіону. Перехід від імперського панування до незалежності, від авторитаризму до демократії, від радянської окупації до євроінтеграції – це шлях, сповнений протиріч і випробувань. Він сформував унікальну культуру пограниччя, яка є одночасно багатокультурною, поліконфесійною та відображає прагнення східноєвропейських народів до самовизначення й незалежності. Дослідження показало, що поняття «пограниччя», яке відіграє важливу роль у східноєвропейській культурі, відображаючи унікальний характер регіону, де протягом століть співіснували різні етнічні групи, культури та релігії. Пограниччя в цьому контексті – це не лише географічне розмежування, але й складне культурне, соціальне та історичне явище, яке формується на перетині різних світоглядів, традицій та цінностей. У східноєвропейському контексті пограниччя є динамічним простором, де немає чітких кордонів між культурами. Країни та регіони, розташовані в зоні цього культурного пограниччя, завжди перебували під впливом як західних, так і східних традицій. Чеслав Мілош підходить до концепції пограниччя з унікальним світоглядом, де він бачить у цьому просторі як джерело культурного багатства, так і причину численних конфліктів та непорозумінь. У пограниччі для Ч. Мілоша поєднується польська, литовська, українська та єврейська культури, які, хоча й належать до одного простору, все ж зберігають свою унікальність і своєрідність. У своїх творах він досліджує відчуженість та пошук особистого зв’язку з культурою, яку довелося залишити. Його поетичний і культурний аналіз стає способом зрозуміти не тільки себе, але й природу вигнання, відчуження та ностальгії, що є характерними для всієї Європи ХХ століття. 2025-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/10121 Название: Ростислав Єндик про аристократизм духу Володимира Державина Авторы: Лазірко, Наталія Орестівна Краткий осмотр (реферат): У дослідженні представлено рецепцію світоглядних орієнтирів науковця-емігранта Володимира Державина в інтерпретації Ростислава Єндика – українського антрополога, журналіста, письменника, педагога, громадського і політичного діяча, професора, члена Наукового товариства імені Шевченка. У 1966 році Р. Єндик написав передмову до книги «Афоризми» (вийшла у м. Мюнхен, Німеччина) про життя і творчість В. Державина, а також опублікував уривок з цієї передмови на шпальтах видання «Шлях перемоги» (22 жовтня 1966 року; ч. 42 (713)) – всеукраїнського громадсько-політичного тижневика, який був офіційним органом Організації українських націоналістів, його засновник – Степан Бандера. Спершу газета виходила в Німеччині: перший випуск з’явився 28 лютого 1954 року у Мюнхені, а з 1993 року видавалася у Львові, пізніше – з 1998 року – в Києві. З 2016 року назва газети змінилася на «Шлях Перемоги. Україна». Мета дослідження – презентувати особливості світогляду та індивідуального стилю Володимира Державина та з’ясувати специфіку рецепції цього науковця українським дослідником Ростиславом Єндиком. Здійснивши аналіз дослідження Ростислава Єндика про життя і творчість Володимира Державина з’ясовано, що діяльність Володимира Державина є невід’ємною частиною філологічної науки початку ХХ століття. Його праці мали велике значення для українського письменства та забезпечення його розвитку, адже українська літературознавча наука ХІХ – ХХ ст. розвивалась значною мірою в руслі пошуків і здобутків європейського письменства. Зазначено, що для Володимира Державина на першому місці була не матеріальна вигода, а щире захоплення героїчними представниками української культури та їхніми ідеалістичними переконаннями. Отже, що аристократизм Володимира Державина «коріниться» у міцності його характеру, спадковості та світоглядних орієнтирах, які сформувалися під впливом філософії Фридриха Ніцше. Отже, дослідження являє собою спробу з’ясувати окремі аспекти творчості Володимира Державина та його світоглядні орієнтири, повніше окреслити портрет українського митця. 2025-01-01T00:00:00Z