http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1940 Fri, 24 Apr 2026 12:59:41 GMT 2026-04-24T12:59:41Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2107 Название: Чудотворні ікони Богородиці у Венеці Авторы: Гнідик, Ірина Краткий осмотр (реферат): Метою статті є аналіз на основі італо- й англомовної літератури історичних, мистецьких, стилістичних особливостей чудотворних ікон Пречистої Діви Марії у храмах м. Венеція, а також місцевих традицій почитання Богородиці та їхнього впливу на формування ідентичності венеційців в історичній ретро-спективі. Основу методології роботи формують загально наукові методи аналізу та синтезу, спеціальні історичні методи дослідження (хронологічний, історико-системний, історико-порівняльний, ретроспек-тивний), а також міждисциплінарна методика case study. Наукова новизна полягає у тому, що в україн-ській історіографії ця тематика є маловивченою, а також, на базі аналізу сучасної іншомовної наукової літератури, відкриває перспек тивні ділянки подальших студій малодосліджених ікон Богородиці у Ве-неції та регіоні Венето. Висновки. Старовинні італійські книги XVII–XIX ст. надають великий перелік чудотворних ікон Богородиці у Венеції. Кожна з них має оригінальну історію походження, іконографічні особли вості та традиції пошанування у венеційському просторі. Деякі ікони дотепер зберігаються у храмах Венеції і є дуже відомими(«Нікопея» у базиліці Сан Марко; «Месопандітісса» або ж «Богородиця уздоровлення» («Madonna della Salute»); «Богородиця Миру»; «Богородиця з Лепанто»; «Богородиця чудес» («Santa Maria dei Miracoli» тощо). Найбільша кількість досліджень присвячена іконам «Нікопеї», «Богородиці уздоровлення» та «Богородиці миру». Натомість відомості про інші ікони зі старовинного переліку часто є доволі фрагментарними. Крім того, деякі з них вже не зберігаються у храмах, де були колись, оскільки деякі з венеційських церков були ліквідовані або зачинені у час Наполеонівського прав ління. Важливі аспекти для дослідження відкривають також ві зантійські та грецькі ікони з венеційських музеїв. Особливе місце в іконописній спадщині Венеції належить іконам італо-критської школи, яка в унікальний спосіб поєднала у собі риси італійського мистецтва та візантійського стилю. Таким чином, історія та іконографічні й стилістичні особливості Богородичних ікон Венеції репрезентують цінний вимір для сучасних досліджень. Крім того, на основі детального вивчення ікон зі згаданих старовинних списків можна розробити цікаві туристичні та паломницькі екскурсійні маршрути Венецією. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2107 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2106 Название: Соціальна місія музеїв: еволюція поняття Авторы: Банах, Василь Краткий осмотр (реферат): Починаючи із кінця XVIII – початку ХІХ ст., відбувалося поступове переосмислення соціальної ролі музеїв у суспільстві, якому вони служать. Якщо на початках домінувала освітня функція, мета якої допомагати державі у вихованні гро-мадянина, то згодом на перші ролі почала виходити місія музею як «інституту соціальної пам'яті». Перелом у соціальній місії музею розпочався із 70-х рр. ХХ ст. Музей мав «вийти» із власної зони комфорту і активно долучитися до соціальних проб лем громади, якій він мав служити і з якою комунікувати пере довсім. Музеї мали б поєднювати теорію та практику, знання і навики з метою окреслення значущості певного регіону і його спадщини у контексті подальшого розвитку громади, відводячи в цій роботі членам громади активну роль. Наприкінці 1990 – початку 2000-х рр. поширюються креативні ідеї нової соціальної місії музеїв, де останні зобов'язані ставати активними учасни ками важливих соціальних змін й проєктів (із подолання, наприклад, гендерних стереотипів) у контексті так званої «соціальної інклюзії». Методологічною основою статті є принципи історизму, об'єктивності та критичного підходу. Наукова новизна. Комплексно проаналі-зовано ключові етапи еволюції соціальної ролі музеїв від кінця XVIII до початку ХХІ ст. Висновки. Отже, розуміння соціальної місії музеїв впро довж XVІІІ – початку ХХІ ст. пройшло тривалий і складний про цес переосмислення. Від домінування освітньої функції музею, зосередженої на вихованні громадянина, до активної комунікації із громадами, які ставали повноправними партнерами музеїв. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2106 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2105 Название: Волинь та Галичина у діяльності польських земляцьких товариств (кінець ХХ - початок ХХІ ст.) Авторы: Хахула, Любомир; Ільницький, Василь Іванович Краткий осмотр (реферат): Польські земляцькі об'єднання переселенців зі сходу, їх нащадки та однодумці виражали інституційний вимір політик щодо історії, комеморативних і публіцис-тичних практик. Метою статті є критичний аналіз історичних дискурсів польських кресов'яцьких товариств, зокрема щодо інтерпретаці військово-політичного протистояння на Волині та в Галичині у 1943-1944 рр. на основі аналізу публікацій часопису "На Рубєжи" ("Na Rubezy"), друкованого органу товариства увічнення пам'яті жертв злочинів українських націоналістів, реконструйовано антиукраїнські історичні наративи кресов'яків, виявлено рівень їхньої поширеності в польському суспільстві. Методологічною основою студії стала теорія спільнот пам'яті, розроблена Морісом Гальбваксом, Яном Ассманом, Лехом Ніяковським. Згідно з нею, формаційними ознаками спільноти пам'яті є історичний досвід, переконання у винятковості власних страждань, постійний культурний переказ. Наукова новизна статті полягає у критичному аналізі раніше не досліджених аспектів діяльності польських земляцьких товариств, зокрема публіцистичних наративів часопису "На Рубєжи" щодо українсько-польського військово-політичного протистояння на Волині та у Галичині в 1943-1944 рр. показано, що кресов'яцька інтерпретація волинської трагедії охоплювала близько чверті польського суспільства і отримувала періодичну підтримку серед політичних сил та органів влади. Свідченням впливу земляцьких товариств стали державна фінансова підтримка їх видавничих проєктів, винесення проблематики протистояння на міжнародний рівень. У результаті проведеного дослідження зроблено висновки. Інституційна реалізація політик щодо історії польськими земляцькими середовищами кінця ХХ - початку ХХІ ст. Грунтувалася на особистому трагічному досвіді, а також міфології "східних кресів", як цивілізаційного рубежу та місця польської національної пам'яті. Активним інституційним осередком кресов'яків було товариства увічнення пам'яті жертв злочинів українських націоналістів із організаційним центром у Вроцлаві. Його суспільно-політична та комеморативна активність зосереджувалася навколо вшанування пам'яті польських жертв міжнаціонального збройно-політичного протистояння на Волині та в Галичині у 1943-1944 рр. У часописі "На Рубєжи" односторонньо засуджували політику ОУН-УПА, представляли їх у негативному образі та критикували спроби досягнення польсько-українського порозуміння. Ліберальні чи консервативні ініціативи українських й польських інтелектуалів, політиків щодо узгодження спільного бачення важких питань драматичного минулого не знаходили жодної підтримки у польських земляцьких середовищах. Політика щодо історії кресов'яків, як спільноти пам'яті, вміщувала Волинь та Галичину в рамках ностальгійного мнемонічного наративу з акцентом на винятковість польських страждань, незагоєну історичну травму та неможливість між національного порозуміння. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2105 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2101 Название: Політика пам’яті щодо радянських репресій у Дрогобичі (1991–2020 рр.): за матеріалами періодичних видань Авторы: Галів, Микола Дмитрович; Бойчук, Антоніна; Михаць, Роман Краткий осмотр (реферат): У статті аналізуються комеморативні заходи, які склали змістову основу політики пам'яті щодо радян-ських репресій у Дрогобичі, яка проводилася впродовж 1991–2020 рр. Мета статті – проаналізувати політику пам'яті щодо радянських репресій у Дрогобичі, яка формувалася у 1991–2020 рр. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, системності, авторської об'єктивності, а також на використання загальнонаукових методів (індукції та дедукції, аналізу і синтезу) та спеціально-історичних методів (історико системний, історико-генетичний, історико-типологічний). Наукова новизна полягає у тому, що вперше здійснено аналіз і виокремлено ідеологічно-аксіологічний дискурс політики пам'яті щодо радянських репресій у Дрогобичі. Висновки. Отже, політику пам'яті місцевих органів влади Дрогобича (1991–2020) щодо ста лінського терору у червні 1941 р. на західноукраїнських землях можна поділити на два періоди, які розділяє факт створення меморіального комплексу «Тюрма на Стрийській» у 2012–2013 рр.За три десятиріччя традиційними стали заходи, присвячені вшануванню пам'яті жертв репресій: віче (мітинг-реквієм) на місці розкопок (згодом на теренах меморіального комплексу «Тюрма на Стрийській»), площі Ринок та панахида на Полі Скорботи. Місцеві органи влади, політичні сили, громадські організації, по суті, сформували ідейно-аксіологічний дискурс зазначених заходів. Окрім вшанування пам'яті жертв репресій, він включав катего ричний осуд радянського режиму, комуністичної ідеології, комуністичної партії, згодом – тих сил, які пов'язувалися з радянським минулим, але діяли в незалежній Українській державі, а зараз – осуд російської військової агресії у Криму та на сході України, викриття і засудження ідей «русского мира» тощо. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2101 2021-01-01T00:00:00Z