http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8061 Thu, 23 Apr 2026 09:36:58 GMT 2026-04-23T09:36:58Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8087 Название: Контент-аналіз поняття "комунікативний шум": на матеріалі сучасних українських досліджень Авторы: Шаніна, Ольга Краткий осмотр (реферат): Мета роботи полягає у здійсненні контент-аналізу сучасних українських наукових досліджень для систематизації та узагальнення основних підходів до визначення поняття «комунікативний шум». Дослідження виявляє ключові смислові компоненти, що розкривають сутнісні особливості феномену, а також з’ясовує їхню кількісну представленість у науковому дискурсі. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів контент-аналізу та кількісного аналізу. Шляхом контент-аналізу виявлено та класифіковано чотири основні смислові компоненти, які характеризують комунікативний шум: перешкода / бар’єр, причини виникнення, наслідки, контекст. Кількісний аналіз, проведений на матеріалі 50 дефініцій, допоміг встановити відсоткову представленість кожного з цих компонентів у сучасних наукових роботах. Такий підхід забезпечив об’єктивність і системність узагальнення наукових поглядів. Наукова новизна роботи полягає у проведенні першого в українському науковому просторі комплексного контент-аналізу визначень поняття «комунікативний шум». Уперше здійснено кількісне та якісне оцінювання представленості ключових смислових компонентів у масиві вітчизняних досліджень. Запропоновано узагальнене авторське визначення, що синтезує найбільш поширені та релевантні аспекти трактування цього феномену, що робить його більш повним і точним. У висновках зазначено, що комунікативний шум є багатоаспектним і багатокомпонентним явищем, яке у 90% випадків трактоване як перешкода або бар’єр. Його причини та наслідки згадуються у 84% та 76% дефініцій відповідно, що підтверджує увагу дослідників до природи та наслідків цього феномену. Найменш вивченим виявився контекстуальний аспект – лише 24% визначень містять вказівки на специфічні сфери виникнення шуму. На основі цих висновків сформульовано авторське визначення, яке комплексно враховує усі виявлені аспекти. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8087 2025-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8086 Название: Іван Франко як творець-засновник літературної династії: культурно-антропологічний вимір Авторы: Тихолоз, Наталія Краткий осмотр (реферат): Статтю присвячено постаті Івана Франка як фундатора літературної династії. Мета студії – з’ясувати риси творчої особистості І. Франка як засновника і творця літературної династії, виокремити індивідуальні прикмети характеру, світогляду і поведінки, які спричинилися до виникнення літературної династії. Методологія дослідження базується на використанні методів спостереження, аналізу і синтезу, а також біографічного, бібліографічного, культурно-історичного та культурно-антропологічного підходів. Наукова новизна полягає у виділенні домінантних персональних прикмет творчої індивідуальності письменника, які вплинули на виникнення літературної династії Франків і уможливили її розвиток. Висновки. На основі аналізу біографічних даних, творчого спадку і багатогранної громадсько-культурної діяльності Івана Франка виокремлено і схарактеризовано низку домінантних індивідуальних рис письменника як фундатора літературної династії, зокрема: 1) творча енергія, талант і проактивність; 2) гіперпродуктивність та універсалізм діяльності; 3) символічний капітал і суспільний авторитет; 4) націленість на створення сім’ї і народження та виховання нащадків; 5) відкритість, еволюційна змінність і нетворкінг (спільнототворення); 6) далекосяжність життєтворчої стратегії; 7) історичне значення творчого спадку і вплив на наступні покоління. Потужна творча енергія, характерна для особистості І. Франка, у поєднанні з багатогранною і чисельною творчою спадщиною та проактивною громадською діяльністю забезпечили письменнику суспільний авторитет і стали основою його символічного капіталу. А створення сім’ї, народження спадкоємців (чотирьох дітей), активне творення мережі, гуртування і формування спільноти однодумців як серед свого покоління, так і серед покоління своїх дітей, помножені на усвідомлену велику націєтворчу місію, визначили І. Франка як творця-засновника фамільної династії в українській літературі. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8086 2025-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8085 Название: Means of verbalization of a negative emotion anger in "Le Capitaine Burle" written by Е. Zola Авторы: Slipetska, Vira Краткий осмотр (реферат): У статті здійснено аналіз засобів вираження негативної емоції гніву в новелі Еміля Золя «Капітан Бюрль». Французький письменник, як центральна фігура натуралізму, прагнув до «наукового» та об’єктивного зображення реальності. Для нього мова персонажів була не просто засобом спілкування, а ключовим елементом соціальної та психологічної характеристики. Вона відображала їхнє походження, середовище (французькою milieu), спадковість і, зрештою, їхній менталітет. Мета дослідження полягає в з’ясуванні засобів вираження негативної емоції гніву під час сварки у творі Е. Золя «Капітан Бюрль». Об’єкт дослідження – засоби вираження негативної емоції гніву у творі Е. Золя «Капітан Бюрль». Матеріалом дослідження слугує повість Е. Золя «Капітан Бюрль». Методологія дослідження: використано такі методи: а) компонентний аналіз; б) трансформаційний аналіз; в) контекстний аналіз. Засоби вираження негативної емоції гніву досліджувала Віра Сліпецька (Сліпецька, 2011; Сліпецька, 2013; Сліпецька, 2018). Невербальні засоби вираження емоцій досліджувала Тетяна Осіпова (Осіпова, 2019). Лінгвопсихоакцентуацію елітарної мовної особистості досліджувала Віталія Папіш (Папіш, 2023). Використання грубої, розмовної мови, лайливих слів та емоційно забарвлених слів у творах Еміля Золя не є спробою шокувати читача. Це свідомий літературний прийом, який виконує кілька важливих функцій, що розкривають особливості французького менталітету, особливо серед робітничого класу та дрібної буржуазії ХІХ століття. У художній літературі Еміля Золя гнів не має морального значення – він функціонує як біологічно-соціальний симптом. У новелі «Капітан Бюрль» сцени сварок – це не просто повсякденні епізоди з використанням вигуків, лайливих слів, прокльонів, а експериментальні моделі соціального розпаду: деградація мови, тіла та моралі відбувається одночасно. Негативна емоція гніву в творі Еміля Золя «Капітан Бюрль» виражається шляхом поєднання лексичних засобів (вигуки, лайливі слова, фразеологічні одиниці), синтаксичних стратегій (короткі фрази, наказовий спосіб дієслів) та невербальних маркерів (тон, крик, пози тіла). Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8085 2025-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8083 Название: Феномен Бога у творчій свідомості Т. Шевченка та А. Міцкевича Авторы: Серкова, Юлія; Папушина, Валентина Краткий осмотр (реферат): Література кожної країни має своїх митців-патріотів, чия життєва позиція, світогляд, громадська діяльність, художня творчість мають величезний вплив на формування національної свідомості. Саме такою була громадянська позиція поетів-патріотів, котрі проголошували ідеї романтизму, Адама Міцкевича в Польщі і Тараса Шевченка в Україні. Цим письменникам вдалося підвести глибокий ідеологічний фундамент під традиції романтизму та відіграти визначальну роль в історичному розвитку Польщі та України. Обидва письменники з дитинства мали тісний зв’язок із своїм народом, а віру в Бога вважали його важливою ментальною рисою, оберегом ідентичності та незамінним елементом духовності. Їхня творчість значною мірою базується на цінностях християнської релігії. У статті досліджено, що витоки релігійних поглядів А. Міцкевича й Т. Шевченка черпались із глибин народних прагнень і були співзвучними уявленням романтиків про Бога як сподівання вищої справедливості. Романтизм став виразником світогляду українського й польського письменників у прагненні утвердити в суспільстві насамперед національну ідею. Матір Божу, Бога вони вважали заступниками і охоронцями свого народу, вищою Правдою, що переможе зло. На прикладах поетичних творів А. Міцкевича і Т. Шевченка розглянуто спільні тенденції месіанства та пророчої місії поетів. Кожен із митців уважає свій народ обраним, підносячи його на найвищі п’єдестали слави та почестей. Месіанство А. Міцкевича – це оригінальна концепція порятунку народів Європи. Обидва письменники дорікають Богові за байдужість та примирення з соціальним злом. На основі аналізу вибраних творів А. Міцкевича і Т. Шевченка зроблено висновки про те, що творче використання біблійних мотивів стало одним із джерел і містком, що пов’язував творчість обох поетів. Інтерпретація Святого Письма спонукала митців до використання універсальної біблійної символічної мови, що поєднувала їхню творчість із народною християнською культурою. Ліричні герої обох поетів вступають у діалог із Богом і просять у Божої Матері захисту для своїх народів проти зовнішніх ворогів та несправедливого суспільного ладу. Поетичну творчість автори підносять до божественної місії. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8083 2025-01-01T00:00:00Z