ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ ТЕОДОРА КУРПІТИ КРІЗЬ ПРИЗМУ КРИТИЧНОЇ РЕЦЕПЦІЇ ВОЛОДИМИРА ДЕРЖАВИНА

Abstract

Стаття присвячена дослідженню поетичної творчості Теодора Курпіти – українського гумориста, драматурга, журналіста, поета, прозаїка, редактора – крізь призму літературно-критичних оцінок Володимира Державина – одного з найавторитетніших представників українського діаспорного літературознавства. Мета роботи полягає в окресленні критичного дискурсу Володимира Державина лірики Теодора Курпіти, виявленні провідних критеріїв оцінки та з’ясуванні ролі рецептивної позиції критика у формуванні образу поета-емігранта в українській літературній науці. Актуальність дослідження зумовлена периферійним статусом постаті Теодора Курпіти в академічному літературознавстві, попри художній рівень його трьох еміграційних збірок лірики («Not a pass». Лірика (1946); «Вибране». Третя книга лірики (1937-1947); «П’яте через десяте» (1949)). Саме Володимир Державин став одним із небагатьох критиків, хто в еміграційний період звернув увагу на творчість поета . Дослідження показало, що Володимир Державин вважав Теодора Курпіту поетом-мислителем, виокремлюючи його на тлі поверхневого ліризму значної частини еміграційної поезії. Критик акцентував на моральній і філософській глибині ліричних текстів, особливо цінуючи органічне поєднання народно-пісенної стихії з рефлексивним началом. Разом із тим рецепція Володимира Державина фіксує й певні стильові обмеження – нерівність збірок, подекуди надмірну «прозовість» та ризик монотонності повторюваних образів. Встановлено також, що позитивна оцінка авторитетного критика виконувала не лише оціночну, а й почасти «канонізуючу» функцію. Наукова новизна роботи полягає в систематичному зіставленні поетичних текстів Теодора Курпіти з критичними судженнями Володимира Державина та введенні в науковий обіг маловідомих рецептивних матеріалів 1940-х років.