Усний & Письмовий переклад як новітня метатеорія перекладацької суб’єктності: від архаїчного медіатора до цифрового мультимодального агента (Частина 2)

Abstract

Друга частина розвідки продовжує фокусуватись на проблематиці, якій була присвячена перша частина дослідження. У ньому перекладознавча царина як така постає не тільки сукупністю окремих теорій, принципів, методологій, а гнучкою метатеоретичною рамкою, яка інтегрує в собі те, що впродовж тривалої історії галузі протиставлялося під час вивчення міжмовної, міжсеміотичної та міжкультурної медіації. Сьогодні триває спроба довести, що в сучасному гуманітарному вимірі переклад дедалі яскравіше проявляє себе як міждисциплінарний простір перетину найрізноманітніших епістемологічних парадигм з лінгвістичного, когнітивного, культурологічного, філософського, технологічного спектру, де усне vs. письмове є нерозривною єдністю онтологічного рівня. Стаття покликана переосмислити перекладознавчі підвалини в контексті метадисципліни, здатної до рефлексії над своєю методологійною базою, концептуальним наповненням, якістю прикладного забезпечення тощо. Актуальність дослідження зумовлена насамперед глибинними трансформаціями перекладацької практики в епоху стихійної дигіталізації, ШІ, мультимодальних процесів, розвитку інклюзивних моделей доступності, загальнокультурних поворотів з акцентом на постгуманістичні віяння та метамодерну чутливість. За таких умов нагальним постає погляд на перекладознавство, яке враховує складні конфігурації взаємодій між людиною, інституціями, технологіями, алгоритмами, мовами, культурами тощо. Метою розвідки є окреслення й аналіз перекладознавства як метатеорії, яку конструюють ключові концептуальні ноди, що формують її трансверсальне тло, а також аналіз трансформаційного становлення постаті перекладача в контексті мультимодальних і цифрових парадигм. Об’єктом дослідження є сучасний перекладознавчий вимір, а предметом – метатеоретичні нодові моделі осмислення перекладу й шляхи репрезентації перекладацької агентивності в новітніх реаліях. У статті запропоновано розрізнення між теорією як системою окремих аспектів перекладацької діяльності та метатеорією як якісно новим рефлексивним ступенем аналізу, у якому переклад проблематизовано крізь онтологічно-епістемологічні фільтри. Суттєву увагу приділено так званим нодам перекладознавства, трактованим як вузлові формації, де відбувається калібрування напруги між дихотомічною природою усного vs. письмового задля продуктивного діалогу традиційного й інноваційного. Зроблено висновок про те, що запропонований підхід позиціонує переклад як одну з фундаментальних гуманітарних практик сучасності, котра вчить культурній рефлексії, соціальній взаємодії, професійній етиці, технологічній обізнаності, критичному механізму орієнтації в цифровому, глобалізованому й технологічно та інформаційно перенасиченому світі.