Соціально-педагогічні умови розвитку освіти у пенітенціарних закладах України (ІІ половина ХХ – початок ХХІ ст.)

Abstract

У дисертації теоретично узагальнено наукову проблему розвитку освіти у пенітенціарних закладах України ІІ половини ХХ – початку ХХІ ст., а також виявлено й обґрунтовано шляхи подальшого удосконалення соціально-педагогічних умов її розвитку. Серед них: 1) перебудова системи загальної середньої освіти засуджених у зв’язку з реформою «Нова українська школа» (зменшити обсяг програмного матеріалу, розпочати підготовку до змін, пов’язаних із запровадженням профільної середньої освіти, а також передбачити можливість забезпечення освіти засуджених та ув’язнених відповідно до їхніх інтересів у профільних класах ліцеїв); 2) упровадження початкової загальновійськової підготовки до змісту освіти засуджених і ув’язнених у рамках здобуття ними загальної середньої і професійної (професійно-технічної) освіти; 3) модернізація змісту і напрямів професійної освіти в навчальних центрах та професійно-технічних училищах, які діють при установах виконання покарань (відмовитися від підготовки спеціалістів за застарілими незатребуваними професіями, натомість навчати фахівців із робітничих спеціальностей, а також менеджменту, маркетингу, інформаційних технологій; 4) розвиток співпраці із громадськими організаціями, надавачами ґрантів, особливо тими, які опікуються курсовою формою освіти; 5) розвиток дистанційної форми навчання, а отже, оновлення і зростання матеріально-технічної бази освітніх осередків (загальноосвітніх закладів, навчальних центрів, професійно-технічних училищ) при установах виконання покарань; 6) збереження й актуалізація гуманітарної компоненти змісту професійної освіти в умовах поширення курсових форм навчання; 7) розширення можливостей здобуття вищої освіти засудженими; 8) підготовка засуджених до продовження освіти після звільнення з установ виконання покарань. Наукова новизна та теоретичне значення результатів дисертаційного дослідження полягають у тому, що: ‒ уперше визначено та охарактеризовано соціально-педагогічні умови організації загальноосвітнього навчання, професійно-технічної підготовки та вищої освіти засуджених і ув’язнених у пенітенціарних закладах України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.; – систематизовано та узагальнено змістові аспекти та педагогічний інструментарій отримання освіти засудженими упродовж досліджуваного періоду; – уточнено зміст ключових понять дослідження: «освіта», «навчання», «освітній процес», «соціально-педагогічні умови», «пенітенціарна система», «пенітенціарна педагогіка»; – розроблено та запропоновано періодизацію історичного розвитку соціально-педагогічних умов освіти засуджених в пенітенціарній системі України впродовж другої половини ХХ – початку ХХІ ст., в межах якої виокремлено два періоди, кожен з яких поділено на низку етапів. Перший (1954–1991) – період становлення загальної та професійної освіти засуджених в пенітенціарній системі Української Радянської Соціалістичної Республіки (починаючи від прийняття Положення про виправно-трудові табори і колонії Міністерства внутрішніх справ Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 10 липня 1954 р.), розбудови освітніх інституцій, змісту і форм освіти засуджених і ув’язнених, накопичення підстав для реформування, що, проявилося в «Основних напрямах реформи кримінально-виконавчої системи в Українській Радянській Соціалістичній Республіці» (постанова уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки від 11 липня 1991 р.). У першому періоді виділено два етапи: 1) 1954–1969 рр. – етап становлення і утвердження загальної середньої та професійної освіти у виправно-трудових установах Української Радянської Соціалістичної Республіки, розроблення і впровадження в життя основних нормативних документів щодо освіти засуджених, на яких згодом будувалася уся радянська система їх «перевиховання» (у цей період розпочали діяльність загальноосвітні школи і професійно-технічні училища при виправнотрудових таборах); 2) 1970–1990 рр. – етап пошуку шляхів удосконалення освіти засуджених, що позначився завершенням створення профтехучилищ та їхніх філій у всіх виправно-трудових установах і лікувально-трудових профілакторіях, широке використання бригадної та курсової форм навчання, однак відсутністю доступу засуджених до вищої освіти. Другий (1991–2024) – період трансформації чинної системи освіти засуджених і ув’язнених у пенітенціарній системі незалежної України, що позначився пошуком шляхів вдосконалення соціально-педагогічних умов здобуття освіти засудженими і ув’язненими. У цьому періоді виокремлено три етапи: 1) 1991–1996 рр. – етап тотального занепаду системи освіти засуджених і ув’язнених, що позначилося скороченням кількості шкіл і закриттям професійно-технічних училищ при колоніях; 2) 1996–2004 рр. – етап поступового відродження загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених і ув’язнених, поява доступу поодиноких засуджених до вищої освіти; 3) 2004– 2024 рр. – етап модернізації системи освіти засуджених, що позначився утворенням навчальних центрів з орієнтацією на потреби ринку праці, розширенням курсової освіти через залучення до співпраці громадських організацій, налагодженням механізму здобуття засудженими вищої освіти через складання зовнішнього незалежного оцінювання / Національного мультипредметного тестування і вступу на заочну форму навчання у закладах вищої освіти, поступове поліпшення можливостей установ виконання покарань і слідчих ізоляторів щодо забезпечення доступу засуджених і ув’язнених до дистанційного навчання. – подальшого розвитку набули положення та висновки щодо актуальності реалізації права на освіту засудженими та ув’язненими у пенітенціарних закладах України; – обґрунтовано перспективи вдосконалення соціально-педагогічних умов освіти засуджених та ув’язнених; – до наукового обігу введено маловідомі документальні джерела, що відображають процесуальні та фактологічні аспекти історичного розвитку соціально-педагогічних умов освіти засуджених і ув’язнених у пенітенціарній системі України (положення про виправно-трудові табори, професійно-технічне навчання засуджених і ув’язнених, статистичні матеріали Міністерства юстиції України, інформаційні матеріали Державної кримінально-виконавчої служби України, звіти керівників навчальних центрів при установах виконання покарань, повідомлення засобів масової інформації про освітні ініціативи в установах виконання покарань, результати соціологічних досліджень тощо). Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що його результати впроваджено у діяльність Державної установи «Дрогобицька виправна колонія № 40» шляхом виступів на педагогічних радах навчального центру, що функціонує при установі з рекомендаціями щодо удосконалення освітнього процесу. Актуальність дослідження вбачаємо також у доцільності використання його результатів, наукових положень і висновків у процесі розробки навчально-методичних рекомендацій для майбутніх фахівцівпенітенціаріїв. Теоретичні положення дисертації, її фактичний матеріал і пропозиції вважаємо корисними для організації науково-дослідницьких пошуків з означеної проблематики. Результати наукового пошуку можна використати для вдосконалення законодавчої бази щодо організації освітнього процесу у пенітенціарних закладах України.