Семантичні модифікації суспільно-політичної лексики в українських перекладах Біблії ХІХ–ХХ століть: лінгвокультурологічний аспект

Abstract

У дисертації здійснено лінгвокультурологічний аналіз семантичних модифікацій лексикону українських текстів Біблії XIX–XX століть: «Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту» (пер. П. Куліша, І. Левицького, І. Пулюя), «Євангеліє» (пер. П. Морачевського), «Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту» (пер. І. Огієнка), «Святе Письмо Старого та Нового Завіту» (пер. І.Хоменка), «Біблія» (четвертий повний переклад з давньогрецької мови ієромонаха о. Рафаїла (Р. Турконяка), переклад Українського Біблійного Товариства). Схарактеризовано в діахронно-синхронному ракурсі динаміку лексикосемантичних процесів біблійної суспільно-політичної лексики таких тематичних груп: найменування професій, найменування посад, язичницькі назви, назви соціальних статусів, назви осіб асоціальної поведінки. Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її результатів і в навчальній, і в науковій площинах: під час викладання нормативних дисциплін з історії української мови, перекладознавства, лексикології, лінгвокультурології, стилістики, лінгвістики й міжкультурних комунікацій; у процесі лексикографічного наукового пошуку, під час напрацювання спеціалізованого монографічного масиву, який торкається і семантичної організації суспільно-політичної лексики, і її модифікацій у релігійних текстах. Підтверджено, що дослідження лексикону Біблії в лінгвокультурологічному аспекті дозволяє висвітлити не тільки мовні, але й культурні, історичні, релігійні особливості біблійного тексту. Тож лінгвокультурологічний аналіз українських перекладів суспільно-політичної лексики, представленої на сторінках Святого Письма, постає цінним джерелом вивчення закономірностей розвитку української мови від періоду її зародження й до сьогодні. Апробовано методологію дослідження біблійного тексту, яка базується на застосуванні конкордансних даних біблійного тексту та лексикографічних джерел у поєднанні з традиційними методами дослідження; з’ясовано вплив мовних, культурних, історичних, політичних та економічних чинників на семантику суспільно-політичних лексем. Схарактеризовано специфіку лінгвокультурологічного аналізу біблійного тексту; окреслено поняття релігійного стилю як функціонального стилю української мови; розглянуто сучасні підходи до вивчення суспільно-політичної лексики; обґрунтовано методику дослідження біблійного тексту в мовознавчих студіях; з’ясовано вплив мовних та позамовних чинників при перекладі СПЛ у біблійному тексті; проаналізовано cемантичні особливості суспільнополітичної лексики в текстах українських версій Біблії в лінгвокультурологічному аспекті: відповідність/невідповідність вираження мовних засобів тексту-першоджерела та українських перекладів в аналізованих контекстах, виявлено оказіональні значення лексем. Дослідження здійснено на лексичному матеріалі виділених тематичних груп Біблії, у яких розглянуто їхні семантичні, стилістичні, культурологічні особливості. Виокремлення поняття «тематична група» базується на основі сукупності слів, які називають предмети або поняття, інтегровані на позамовному грунті. Співвідношення в межах тематичної групи відбувається передусім не на внутрілінгвальних лексико-семантичних відношеннях, а на екстралінгвальних, що відрізняє її від поняття лексико-семантичної групи, у якій визначальними є внутрішні мовні зв’язки слів. У тематичній групі «назви професій» проаналізовано такі найменування: гандляр, торговець, купець, коваль, слюсар, котляр, виноградар, грошоміняйли, митар, канцлер, літописець, наглядач. Простежено їхню варіантність, невідповідність, зумовлену порушенням хронологічних рамок біблійної оповіді (канцлер, генеральний писар, возний та кобзар) чи помилковим використанням назв професій (казаняр, котляр, слюсар чи гусляр), про які не йдеться в біблійному тексті. Виявлено використання лексем, значення яких змінювалося на різних етапах функціонування української мови (гандляр, торговець, митник, купець). При дослідженні тематичної групи «назви посад» окреслено невідповідність значень таких лексем, як поліційні слуги, князь, воєвода, гетьман, старійшина, шляхта, отаман, лицарі. Доведено відповідність першоджерелу вживання назв ліктор, володар, намісник, правитель, урядовці, доглядачі, суддя, радник, сатрап, заступник. Водночас лексеми значний, зверхник, дуки, виконавець, старший, начальник, полководець, пани, уряд наближено відображають сутність розглядуваних біблійних посад. Тематична група «назви посад» типовий репрезентант складного процесу взаємодії між біблійним текстом та сучасними реаліями в їхньому мовному та історикокультурологічному вимірах. Тематична група «назви осіб асоціальної поведінки» є найбільш чисельною, вона об’єднує лексеми на позначення осіб девіантної (розпусник, розпусниця, заводіяка, бунтівник, посіпака тощо) кримінальної (злочинець, убийця, злодій, насильник тощо) та делінквентної поведінки (неправдомовець, обманець, наклепник, хвалько, чванливий тощо). Назви злочинець, лиходій, розбійник, розпусник, брехун, насильник, негідний, лихвар, позикодавець, зрадник переважно відтворюють оригінал тексту. Спостережена невідповідність, варіантність деяких: немудрі люди, досвідчений муж, юрба, бунтівник, наглядач, збирач, спустошувач, зумовлена джерелами перекладу, традиціями, досвідом перекладачів. Застереження викликає використання діалектних слів – задовжений, здирець, рідковживаних – злочинник, знущатель, авторських новотворів – забріханець, необрізаносердні, необрізановусі. Непоодиноким є використання описових конструкцій (немудрі люди, той, хто втручається не у свої справи, хто в боргах, люди негідні, сини-язичники, синпоганець, винахідник зла, той, хто дав позику, ламателі умови). У тематичній групі «назви соціальних статусів» cпостережено невідповідність щодо функціонування назв джура, товариш, співробітник, слуга-товариш, служитель, рабиня, дворецький, управитель, сердюк, сотник, охоронець та інші. Така заміна мовних складників у межах біблійного контексту з урахуванням їх функціональних можливостей є не зовсім коректним з огляду на асиметрію назв і щодо лінгвістичного й культурологічного відображення. Деякі номени – слуга-товариш, співслуга, співраб, співслужник, кіннотчики – авторські новотвори чи застарілі слова (доморядник, прибічник, вартівники, одвірні). Тематичну групу «язичницькі назви» формують такі найменування, як чарівник, ворожбит, викликувач, заклинач, знахар, знатник, чорнокнижник, черевомовець, той, хто питає померлих, віщун та чаклун – одиниці переважно з негативним значенням, що відображають історико-культурні особливості народів, згаданих в Святому Письмі, їхні релігійні вірування. У цій групі спостережено подібні тенденції до розглянутих попередніх тематичних груп. Назви той, хто питає померлих, заклинач, чарівник, ворожбит, віщун та чаклун є відповідниками першоджерела; лексема викликувач – авторський неологізмм, назва черевомовець не зовсім вдалий синонім до слова чарівник. Загалом дослідження проведено шляхом зіставлення мовних одиниць розглянутих тематичних груп з біблійними першоджерелами на основі опрацювання повного списку біблійних кореневих слів авторства видатного американського вченого Д. Стронга (Конкорданс Стронга). Аналіз відповідників здійснювався між словом, що міститься в оригіналі, і способами транслювання відповідного поняття в українських перекладах Біблії з урахуванням норм української літературної мови досліджуваних періодів, що дало змогу окреслити особливості функціонування проаналізованих назв лексико-семантичної системи української мови упродовж XI – XX століть, зокрема виявити первинне значення слів, їхній активний розвиток на зазначених часових проміжках, простежити стильову специфіку, модифікацію семантичної структури слова.