Організаційно-педагогічні засади морального виховання у виправних колоніях України (кінець ХХ – початок ХХІ ст.)

Abstract

У дисертації теоретично узагальнено наукову проблему морального виховання засуджених у виправних колоніях України ІІ половини ХХ – початку ХХІ ст., а також запропоновано її системне розв’язання, що уможливлює удосконалення формування змісту та педагогічного інструментарію морального виховання засуджених у сучасних вітчизняних виправних установах. Дослідженням підтверджено, що важливим завданням колективів вітчизняних пенітенціарних установ є гуманізація виховного процесу у виправних колоніях та визнання пріоритетності морального виховання, що сприятиме поверненню засуджених до соціуму як повноцінних громадян, які володіють моральними нормами поведінки в ньому. Простежено еволюцію мети, завдань та змісту виховної роботи у виправних колоніях і морального виховання як її складника впродовж досліджуваного часового відрізку в рамках виокремлених нами періодів: радянського (70-і рр. – початок 90-х рр. XX ст.) та періоду незалежної України (1991 р. – початок ХХІ ст.) з огляду на кардинальні відмінності суспільно-політичних, соціально-економічних та організаційно-педагогічних чинників: від формування у засуджених переконання у важливості дотримання норм і законів суспільного життя в радянський період до сприяння становленню чітких моральних орієнтирів відповідно до правових суспільних норм та вимог в умовах сьогодення. Відслідковано зміну педагогічного інструментарію реалізації мети та завдань морального виховання ув’язнених у виправних колоніях. Замість засобів зовнішнього впливу, які ґрунтувалися на комуністичній ідеології та мали відповідне політичне підґрунтя, вихідними положеннями виховної роботи у сучасних виправних колоніях стали визнання пріоритетності загальних прав і свобод кожної людини, а також реалізація індивідуальноособистісного підходу до виховного впливу. До співпраці з адміністраціями виправних колоній у реалізації завдань морального виховання сьогодні передбачено широке залучення батьків, інших близьких родичів, представників громадських та релігійних організацій, благодійних фондів, на відміну від радянського періоду, де співпраця обмежувалася тільки представниками місцевих політичних відділів, працівниками закладів вищої освіти, членами спостережувальної комісії та представниками підприємств, які опікувалися виправно-трудовими колоніями. З’ясовано засоби виховного впливу на політичних засуджених у радянський період. Зокрема, встановлено, що у виправно-трудових колоніях, у яких відбували термін політичні засуджені, з адміністрацією співпрацювали працівники КДБ, які спільно здійснювали каральнорепресивні дії проти таких в’язнів. Щодо форм і методів, то найбільш поширеною формою виховної роботи із засудженими у виправно-трудових колоніях радянського періоду була індивідуальна, хоча практикувалися також групова та масова. Серед методів виховного впливу на ув’язнених переважали агітація і пропаганда, що ґрунтувалася на комуністичній ідеології; а також формування переконання у важливості дотримання норм і законів суспільного життя. Широко використовувались і методи покарання, примусу, переконання, привчання, заохочення, прикладу, довіри. У виправно-трудових колоніях, у яких перебували політичні засуджені, домінували методи покарання, примусу, вони мали антигуманний характер, що межували з терористичними діями працівників КДБ та колоній, табірних лікарень (виховання голодом, карцером, ШІЗО, етапом, побиття, примусове лікування в «психушках», непосильна фізична праця, праця на підприємствах, небезпечних для здоров’я та ін.), наслідком яких стали загибель В. Стуса, О. Тихого, В. Марченка та сотень політичних в’язнів, підірване здоров’я, каліцтво, дочасна смерть засуджених. Констатовано переважання у вітчизняних виправних колоніях періоду незалежної України масових, групових та індивідуальних форм виховної роботи, а також таких методів виховного впливу, як бесіда, пояснення, розповідь і лекція (залежно від мети і завдань морального впливу на позбавлених волі у конкретній ситуації). Доведено необхідність надавати перевагу груповим та індивідуальним формам, що є більш ефективними для «адресного» впливу на особу, оскільки повніше враховують індивідуальнопсихологічні, вікові, професійні, інтелектуальні особливості особистості засудженого, його переважальні потреби та потенційні можливості морального розвитку. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у тому, що вперше схарактеризовано організаційно-педагогічні умови морального виховання у виправних колоніях України (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) (дотримання принципу законності та прав людини (виховна діяльність має здійснюватися на основі дотримання чинного законодавства та міжнародних стандартів захисту прав людини); комплексний підхід до виховання, що передбачає поєднання навчально-виховної, трудової, культурно-масової, спортивної діяльності тощо; актуалізація національно-патріотичного виховання за умов російської агресії як умова формування моральних цінностей засуджених; індивідуалізація виховного процесу: індивідуальний підхід до особистості засудженого (моральне виховання будується з урахуванням віку, освітнього рівня, життєвого досвіду, характеру правопорушення та психоемоційного стану засудженого), що передбачає створення індивідуальної виховної траєкторії; поєднання морального та релігійного виховання, яке забезпечить виправлення поведінки засудженого, формування в нього милосердя, духовних цінностей; розроблення інноваційних технологій морального виховання в пенітенціарному середовищі; використання найкращого досвіду закордоння щодо морального виховання засуджених); розроблено періодизацію, яка відображає специфіку історичного розвитку організаційно-педагогічних умов морального виховання засуджених у виправних колоніях України упродовж означеного періоду (І період – 1970–1991 рр. – період розбудови системи політико-виховної роботи у ВК в умовах радянської пенітенціарної системи з наголосом на комуністичну індоктринацію. У його межах виокремлюємо два етапи: 1) 1970–1975 рр. – переосмислення вітчизняного і закордонного досвіду, розробка методики політико-виховної роботи; 2) 1975–1991 рр. – затвердження і впровадження у життя низки методик та інструкцій виховної роботи із засудженими; ІІ період – 1991–2017 рр. – період формування системи морального виховання засуджених в умовах функціонування української пенітенціарної системи. У його межах теж виокремлюємо два етапи: 1) 1991–2003 рр. – становлення нової законодавчо-нормативної бази соціально-виховної роботи з засудженими на тлі завдань щодо подолання радянських практик виховання позбавлених волі осіб; 2) 2003–2017 рр. – розробка і реалізація ефективних технологій реалізації завдань морального виховання як складової соціально-виховної роботи виправних колоній); комплексно вивчено й проаналізовано сутність, мету, завдання і зміст морального виховання засуджених у системі виправних закладів України упродовж другої половини ХХ – початку ХХІ ст., визначено основні тенденції та виокремлено прикладні аспекти реалізації завдань морального виховання засуджених у виправних закладах України на кожному з виокремлених періодів; – доповнено педагогічну теорію уявленнями про зміст та інструментарій морального виховання засуджених у виправних колоніях України упродовж хронологічних меж дослідження; – уточнено зміст ключових понять дослідження: «мораль», «моральність», «моральне виховання», «моральна вихованість», «організаційно-педагогічні умови», «виправна колонія», «соціально-виховна робота», «ресоціалізація засуджених», «пенітенціарна педагогіка», «виправно-трудова педагогіка»; – подальшого розвитку набули положення та висновки щодо актуальності реалізації морального виховання засуджених у виправних закладах України; – до наукового обігу введено маловідомі джерела та документи, що відображають специфіку виховної роботи у виправних колоніях України (наказ МВС СРСР «Про покращення організації виховної роботи з засудженими і більш раціональне використання їх вільного часу» (1972), Методичні рекомендації з організації морального виховання засуджених до позбавлення волі (1983)). Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати впроваджено у діяльність Державної установи «Дрогобицька виправна колонія № 40» шляхом виступів на засіданнях відділу соціально-виховної та психологічної роботи з рекомендаціями щодо удосконалення роботи з морального виховання засуджених та наданням консультацій начальникам відділень. Наукові положення та висновки використовуються у змісті лекційних курсів для студентів Пенітенціарної академії України, зокрема таких як: «Пенітенціарна педагогіка», «Соціально-виховна робота з засудженими», «Соціальна педагогіка», «Педагогіка», «Комунікативні технології в правоохоронній діяльності». Актуальність дослідження вбачаємо також у доцільності використання його результатів, наукових положень і висновків у процесі розробки навчально-методичних рекомендацій для майбутніх фахівців-пенітенціаріїв. Теоретичні положення дисертації, її фактичний матеріал і пропозиції вважаємо корисними для організації науково-дослідницьких пошуків з означеної проблематики. Результати наукового пошуку можна використати для вдосконалення законодавчої бази щодо організації виховного процесу у виправних закладах України