Фемінативи у функціонально-стильових сферах української літературної мови: норма і перспективи

Abstract

Дисертація – новаторське дослідження динаміки фемінної лексики у функціональних стилях української літературної мови, яку розглянуто з боку екстралінгвістичних та лінгвістичних процесів, глобалізаційних, диджиталізаційних та соціальних процесів (таких, як подолання стратегії андроцентризму), дифузних явищ у стильовій системі української мови та міждисциплінарних зв’язків у дослідженнях функціювання фемінативів в українській мові. Визначено зміст та обсяг понять фемінатив, фемінна лексика, порушено проблему термінологічної неоднозначності та класифікаційних суперечностей у сфері фемінної лексики. Закцентовано, що, незважаючи на те, що фемінативи становлять групу стилістично обмеженої лексики, фіксуємо активне проникнення цих мовних одиниць до всіх стилів української мови. Засвідчено випадки дифузності в межах більшості стилів української мови, зокрема опосередковано через функціювання виразно стилістично маркованої фемінної лексики. Аналіз матеріалу, який дібрано з різних стилів та різних джерел 10-20-х років ХХІ ст., дав змогу визначити головні особливості вживання фемінативів, серед яких насиченість фемінною лексикою в межах мікроконтексту одного речення, проникнення субстандартної фемінної лексики до писемних стилів української мови, наявність формантів, що конкурують тощо. На основі опрацьованих текстів з’ясовано основні тенденції еволюційних процесів функціювання фемінної лексики в різних стилях української мови, до яких зараховано запозичення, утворення нових фемінних лексем-юкстапозитів, розширення семантичної структури фемінативів завдяки появі їхніх лексико-семантичних варіантів, функціювання розмовних фемінативів, суржикізмів, жаргонізмів, фемінних прізвиськ та ін. Виявлено, що в публіцистичному та художньому стилі української мови вживання фемінної лексики сприяє реалізації стратегії експресивізації тексту, виклику емоційної реакції читача завдяки вживанню маркованої фемінної лексики, що служить досягненню відповідних завдань – збільшення охоплення аудиторії медійного видання або ресурсу в публіцистичному стилі та створення неповторної образності або колориту твору в художньому стилі української мови. Активна експлуатація фемінної лексики в заголовках інтернет-новин є наочним прикладом реалізації закону мовної економії, сприяючи сконденсованості, лаконічності повідомлення та захопленню уваги потенційного читача. Наголошено на збагаченні фемінної лексики української мови початку 10- 20-х років ХХІ ст. завдяки іншомовним запозиченням, які є можливими завдяки збільшення аудиторії мережі Інтернет, комунікації з носіями інших мов, користування іншомовними онлайн-ресурсами тощо. Закцентовано на нагальній необхідності впорядкувати та внормувати названі запозичення, оскільки через особливості транслітерації та чинних орфографічних норм української мови виникає велика кількість паралельних фемінних запозичень, які мовці використовують на власний розсуд не лише в розмовному, а й у публіцистичному стилі української мови. Установлено, що паралельні форми фемінативів, утворені за допомогою різних фемінних суфіксів, несуть небезпеку «розхитування» мовної норми та свідчать про пошук нових виражальних засобів носіями української мови у сферах усного та письмового спілкування. Такий мовний динамізм підтверджує велика кількість суржикізмів, яка фіксуємо в публіцистичному, офіційно- діловому та розмовному стилях української мови – намагаючись актуалізувати текст для реципієнта, зробити його лаконічнішим, його автори вдаються до утворень, що «розмивають» межі зі субстандартною лексикою. Виділено особливу групу фемінних номінацій у межах субстанартної фемінної лексики – фемінні прізвиська. Найбільше фемінних прізвиськ зафіксовано в художньому та розмовному стилях. Фемінативи-прізвиська є поширеними в мові художніх творів іноземними мовами, перекладених на українську, а також у спонтанному побутовому спілкуванні. У художньому стилі вживання таких фемінативів мотивується їхньою яскравою образністю, експресивністю, наближеністю до живого спонтанного мовлення. У дисертації серед фемінативів-прізвиськ виявлено фемінні номінації, утворені за допомогою різних формантів, зокрема, суфіксів з різною семантикою, які є паралельними формами назв осіб та засвідчують загальну тенденцію конкурування формантів у фемінній лексиці. Зауважено, що значною є актуалізація діалектної фемінної лексики в межах художнього стилю української мови. Це тісно корелює з хронотопом художніх творів – карпатський текст рясніє фемінативами-гуцулізмами не лише покликаними створити образ горянки, але й використаними з метою передачі особливостей мовлення гуцулів, вербальної передачі колориту Карпат. Засвідчено, що серед говорів української мови найбільше фемінних діалектизмів було зафіксовано саме в гуцульському говорі на основі наявного матеріалу. Спостережена тенденція демонструє розхитування меж між лексикою художнього та розмовного стилів. Окреслено питання функціювання фемінної лексики з погляду помежів’я стилю та дискурсу, адже фемінативам притаманні такі параметри як дискурсивність та експресивність: носії мови безпомилково визначають за допомогою фемінативів у тексті його стосунок до медіадискурсу, інтернет- або ґендерного дискурсу. Стильова маркованість фемінативів опосередковано може вказувати, до якого стилю належить текст і, відповідно свідчити про стильову дифузність, зокрема, на основі вживання назв жінок за віросповіданням, які належать до конфесійного стилю, у текстах публіцистичного стилю. Наголошено на використанні фемінної лексики як прийому досягнення стильової забарвленості на основі контексту в публіцистичному стилі української мови. Закцентовано на необхідності врахування названих параметрів, що викликане впровадженням ґендерночутливої мови в роботі з текстами публіцистичного, офіційно-ділового та наукового стилів, яке поступово реалізовують на державному рівні. У динаміці мовних одиниць фіксуємо зсув фемінативів з боку мовної периферії в напрямку публіцистичного, художнього та розмовного стилів української мови. Зроблено висновок, що найбільшу групу фемінної лексики становлять фемінні агентиви, або назви жінок за професіями, які функціонують в усіх стилях української мови. Виявлено й удокладнено функціювання цієї групи фемінної лексики в паралельних формах. З огляду на специфіку мовних картин світу українців та мешканців ближнього та дальнього зарубіжжя, визначено таку особливість функціювання фемінативів в художньому стилі української мови, як переважання кількості мовних одиниць у мові перекладів творів іноземними мовами українською мовою. На матеріалі наявних джерел фіксуються не лише широке вживання фемінної лексики на позначення осіб жіночої статі, а й перенесення фемінних номінації на предмети та явища у мові творів українських авторів