Соціально-педагогічні основи становлення та розвитку закладів інтернатного типу в Закарпатті першої половини ХХ століття

Abstract

У дисертаційній роботі здійснено ретроспективний аналіз становлення та розвитку закладів інтернатного типу в Закарпатті першої половини ХХ століття. Комплексний аналіз та критичне переосмислення наявних історикопедагогічних досліджень засвідчує актуальність проблеми розвитку та модернізації діяльності закладів інтернатного типу в Україні шляхом виокремлення, систематизації та актуалізації вітчизняного ретродосвіду, цілісність якого забезпечується шляхом його виявлення в різних регіонах нашої держави. Хронологічні межі наявних історико-педагогічних досліджень діяльності закладів інтернатної освіти в Закарпатті переважно визначаються періодом його входження до складу Радянського Союзу та сучасної України. Процес становлення та розвитку закладів інтернатного типу в Закарпатті першої половини ХХ століття відбувається в часі перебування закарпатських земель у складі різних європейських держав, що сприяло впровадженню власне європейського досвіду становлення інтернатної освіти, синтезу різноманітних підходів у реалізації європейських моделей суспільного виховання дітей, що й зумовлює актуальність дисертації. У роботі схарактеризовано джерельну базу дослідження, що дозволило виокремити такі групи документально-фактологічних матеріалів: 1) нормативні акти (закони, циркуляри, накази, розпорядження Міністерств, територіальних управлінь освітою та соціальною опікою тощо); 2) установчі документи (статути, положення, посадові інструкції тощо); 3) звітна інформація (статистичні дані про 3 кількість закладів інтернатного типу, вихованців, фінансові звіти та ін.); 4) навчально-виховна документація (класні журнали, табелі); 5) матеріали роботи конференцій, з’їздів, курсів підвищення кваліфікації працівників закладів інтернатного типу та ін.; 6) особові справи вихованців закладів інтернатного типу. Відповідно до хронологічних меж дослідження та об’єктивно-історичних умов виокремлено основні етапи у становленні та розвитку закладів інтернатного типу: І етап (1901 – 1919 рр.) – створення нормативно-правової бази для функціонування державних закладів інтернатного типу; ІІ етап (1919 – 1938 рр.) – удосконалення системи освітньо-виховної роботи в закладах інтернатного типу; ІІІ етап (1939 – 1944 рр.) – згортання педагогічної практики інтернатної освіти, поширення впливу на розвиток релігійних та громадських організацій. Уточнено сутність поняття «соціально-педагогічні основи процесу становлення та розвитку закладів інтернатного типу» як сукупність соціальних (рівень соціально-економічного розвитку суспільства, розвиток соціальних інститутів, державна політика в сфері соціальної опіки над дітьми, законодавче поле для створення закладів інтернатного типу, діяльність благодійних організацій та громадських об’єднань) і педагогічних (організація освітньовиховної діяльності інтернатних закладів різних типів, нормативно-правове забезпечення діяльності закладів соціальної опіки, підготовка кваліфікованих педагогічних кадрів, зміст освіти та виховання в закладах інтернатного типу) умов, які призвели до змін у діяльності закладів інтернатної освіти в залежності від соціальної та освітньої політики держав, до складу яких входило Закарпаття в першій половині ХХ століття умов. Обґрунтовано соціально-педагогічні основи процесу становлення та розвитку закладів інтернатного типу в Закарпатті відповідно до розробленої періодизації та з урахуванням змін державно-територіального підпорядкування регіону: І етап: 1) соціально-економічні та демографічні чинники, наслідком яких стало зростання кількості дітей-сиріт, у тому числі й соціальних, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, які потребували спеціальних умов 4 розвитку та виховання, підвищення рівня дитячої смертності; 2) прийняття Закону VІІІ «Про державні дитячі притулки» (1901), Закону ХХІ «Про дітей, які досягли 7-річного віку та потребують державної допомоги» (1901), що регламентували створення, фінансове забезпечення та функціонування дитячих притулків, будинків та інших закладів інтернатного типу; 3) врегулювання на законодавчому рівні питання зарахування дітей-ромів до закладів інтернатного типу (Розпорядження Угорського Королівського Міністерства внутрішніх справ № 84010-1916 «Про прийняття циганських дітей-сиріт до дитячих притулків» (1916)); 4) розвиток різних форм благодійництва на підтримку закладів інтернатного типу; 5) створення мережі державних дитячих притулків, дитячих поселень, сиротинців та інших форм суспільного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей, які у зв’язку з особливостями фізичного та розумового розвитку, потребували особливих умов догляду та виховання; ІІ етап: 1) соціально-економічні чинники, наслідком яких стало зростання кількості дітей-сиріт, у тому числі й соціальних, у зв’язку з втратою годувальників у роки І Світової війни; низький рівень медичного забезпечення та культури гігієни, особливо у віддалених та гірських районах краю, що призвів до поширення різноманітних захворювань; 2) створення адміністративних підрозділів у 1919 р. шкільного реферату, який координував діяльність з питань освіти та шкільництва, та у 1920 р. реферату соціальної опіки, який здійснював опіку над дітьми, молоддю, ветеранами війни, а також виконував функції соціального захисту населення краю; 3) діяльність закладів інтернатного типу паралельно регламентувалася вже діючими австро-угорськими законами та новими законами (Закон 256 «Про захист дітей-сиріт та дітей, народжених поза шлюбом» (1921), Закон 56 «Про всиновлення» (1928), Закон 29 «Про державний захист дітей-сиріт та дітей, народжених поза шлюбом» (1930)), які визначали вимоги до діяльності інтернатних закладів, їх організацію та управління, здійснення державного контролю над їх діяльністю; 4) у сфері соціальної опіки та виховання ромського населення реалізовано проект створення першої державної 5 початкової школи для дітей-ромів; 5) подальшого розвитку набула підтримка закладів інтернатного типу державними установами (Земельна опіка над молоддю з її дванадцятьма районними філіями) і благодійними фондами та організаціями (Чехословацький Червоний Хрест, Охорона матерів і дітей, Масарикова Ліга проти туберкульозу, Союз чехословацьких скаутів та ін.); ІІІ етап: 1) політичне відновлення законів угорського уряду, які діяли до Тріанонського договору (1919); 2) початок Другої світової війни; 3) поглиблення економічної та демографічної криз, що вплинуло на кадрове та матеріальнотехнічне забезпечення освітнього процесу в інтернатних закладах; 4) поширення впливу на розвиток інтернатної освіти релігійних та громадських організацій Угорщини (Ліга захисту дітей, «Левенте», «Угорець за угорця» та ін.) у забезпеченні життєдіяльності дитячих будинків та інших закладів інтернатного типу. Визначено особливості організації, підпорядкування та управління, кадрового забезпечення та змісту діяльності закладів інтернатного типу Закарпаття досліджуваного періоду: І-й етап – організація: Державний дитячий будинок у м. Мукачево (1901), до структури якого входили: Державний дитячий притулок для дітей з відхиленнями у розумовому та психічному розвитку у м. Надь Севлюш, Державний притулок для глухонімих у м. Ужгород, дитячі поселення (за наявності лікаря, школи, не менше 30-ти сімей), оздоровчий притулок у с. Поляна, притулки для новонароджених дітей; підпорядкування: Міністерство внутрішніх справ Угорщини, Головне управління захисту дітей, Державний нагляд за дитячими притулками; управління: директор – головний лікар, окружний лікар, окружний інспектор, громадський представник (переважно жінки), регіональна рада дитячого притулку у м. Мукачево (представники окружних рад, органів громадського самоврядування, керівників дитячих притулків), державна рада захисту дітей у м. Будапешт (представники регіональних рад дитячих притулків і міністерства внутрішніх справ ); кадрове забезпечення: наявність документу про педагогічну освіту для роботи в народних школах, організація курсової 6 підготовки вихователів для роботи з новонародженими, самоосвітня діяльність з вивчення медичної та методичної літератури; зміст діяльності: реалізація основних положень законів «Про дошкільне виховання» (1891), «Про народну освіту» (1868); підтримка обдарованих вихованців; облік дітей-ромів та визначення їх соціального статусу; влаштування дітей немовлячого віку та забезпечення обов’язкового грудного вигодовування шляхом спільного поселення матері і дитини; пріоритетність морального та трудового виховання. ІІ-й етап – організація: розширення вже існуючої мережі такими закладами – Державний притулок для калік у м. Мукачево, Державна школа-інтернат для сліпих дітей у м. Мукачево, допоміжні школи/класи для відстаючих дітей, інтернати при закладах освіти (горожанських школах, гімназіях, семінаріях тощо), приватні дитячі притулки, релігійні дитячі притулки («Erzsébet», «Свята родина», «Алумнеум і Конвікт»), притулки для незаміжніх матерів, оздоровчі колонії (с. Кваси, с. Анталовці); підпорядкування: Міністерство соціальної опіки у м. Прага, Цивільна управа Підкарпатської Русі в м. Ужгород, Реферат шкільної управи, Реферат соціальної опіки; управління: директор-головний лікар, завідувачі структурних підрозділів, шкільний інспектор, інспекторат з питань роботи шкіл та закладів для дітей з відхиленнями, наглядова рада з питань опіки та піклування (представники влади, судових органів, громади); кадрове забезпечення: наявність посвідчення про вчительські кваліфікаційні іспити, удосконалення спеціальної підготовки фахівців та підвищення професійної кваліфікації шляхом організації стажування, педагогічних курсів, участі у педагогічних та соціально-лікувальних з’їздах, конференціях, наповнення бібліотечних фондів науковою та методичною літературою тощо, висвітлення проблем виховного та дидактичного змісту у діяльності закладів інтернатного типу у фахових журналах; зміст діяльності: реалізація основних положень «Малого шкільного закону на Чехах» (1921), у тому числі й у роботі спеціалізованих шкіл-інтернатів для дітей з вадами розвитку; запровадження індивідуального навчання; надання можливості рідномовного навчання та виховання шляхом створення дитячих поселень з урахуванням мовно-культурного середовища, в якому діти народилися 7 (русинського, угорського, словацького тощо); попередження та протидія дитячому жебракуванню; створення консультативних центрів для профілактичної та просвітницької роботи з молодими матерями («Охорона матері і дитинства», «Нашим дітям»); підготовка вихованців до дорослого життя шляхом одержання освіти, в тому числі й вихованцями з вадами слуху та зору, набуття ними навичок по самообслуговуванню, навичок з ведення господарства, городництва, виноградарства та садівництва, а також здобуття професійних навичок з кравецького, взуттєвого, столярного та ін. ремесла; участь вихованців у заходах, організованих у межах громад, на території яких діяли дитячі будинки, притулки, поселення тощо. ІІІ-й етап – організація: зберігається таж сама, що й на попередніх етапах; підпорядкування: Міністерство внутрішніх справ Угорщини, регентський комісаріат Підкарпаття в м. Ужгороді; управління: директор – головний лікар, керуючий дитячим поселенням, головний окружний директор, окружний сирітський суд; кадрове забезпечення: наявність посвідчення про кваліфікацію вихователя, вчителя початкової або горожанської школи, запровадження дворічних курсів фахівців з охорони дитинства; зміст діяльності: реалізація змісту закону «Про народну освіту» (1868); організація благодійних акцій, трудове виховання та професійна підготовка; релігійне та патріотичне виховання. Встановлено, що основними тенденціями процесу становлення та розвитку закладів інтернатного типу Закарпаття першої половини ХХ століття були: чітка регламентація діяльності закладів інтернатного типу законодавчими та нормативно-правовими актами держав, до складу яких вони входили, забезпечення їх наступності в межах державно-територіального перепідпорядкування закарпатських земель; забезпечення права дитини виховуватися в сімейному або наближеному до сімейного середовищі; реалізація права дитини на медичне забезпечення, лікування та оздоровлення; поступове розширення мережі закладів інтернатного типу з урахуванням специфіки контингенту вихованців; підтримка обдарованих вихованців; впровадження нових методик навчання дітей з особливими потребами; спрямованість закладів 8 інтернатного типу на професійну орієнтацію вихованців, їх реалізацію та самореалізацію в соціальному середовищі після перебування в інтернатному закладі; співпраця інтернатних установ з місцевими громадами, релігійними та благодійними організаціями, фондами, тощо. Актуалізовано конструктивний ретродосвід діяльності закладів інтернатного типу в Закарпатті першої половини ХХ століття в умовах реформування сучасної інтернатної освіти в Україні: оптимізація мережі закладів інтернатного типу; створення умов для альтернативних форм суспільного виховання дітей-сиріт та дітей без батьківської опіки; проведення широкомасштабної просвітницької та профілактичної роботи, спрямованої на попередження соціального сирітства; удосконалення змісту підготовки вчителів у контексті впровадження інклюзивної освіти шляхом вивчення навчальних дисциплін, які б знайомили з методикою навчання та виховання дітей, що потребують інклюзивної освіти; розширення співпраці закладів інтернатного типу із місцевими громадами з метою подальшої інтеграції вихованців у суспільне життя. Наукова новизна і теоретичне значення результатів на основі системного ретроспективного аналізу досліджено соціально-педагогічні засади становлення та розвитку закладів інтернатного типу Закарпаття першої половини ХХ століття в системі трансформаційних змін, які відбувалися в контексті державно-територіального перепідпорядкування закарпатських земель (перебування у складі Австро-Угорської імперії, Чехословацької республіки, Угорщини); охарактеризовано умови, які впливали в хронологічних межах дослідження, на процес становлення та розвитку закладів інтернатного типу: соціальні і педагогічні; обґрунтовано періодизацію процесу становлення та розвитку інтернатних закладів Закарпаття першої половини ХХ століття: І етап (1901 – 1919 рр.) – створення нормативно-правової бази для функціонування державних закладів інтернатного типу; ІІ етап (1919 – 1938 рр.) – удосконалення системи освітньо-виховної роботи в закладах інтернатного типу; ІІІ етап (1939 – 1944 рр.) – згортання педагогічної практики інтернатної освіти, поширення 9 впливу на розвиток релігійних та громадських організацій; з’ясовано вплив на становлення та розвиток інтернатної освіти законодавства європейських країн (Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини), до складу яких територіально (за хронологією) належали сучасні закарпатські землі; визначено особливості організації, підпорядкування та управління, кадрового забезпечення та змісту діяльності закладів інтернатного типу Закарпаття досліджуваного періоду та систематизовано основні тенденції в їх розвитку відповідно до розробленої періодизації. До актуальної науково-дослідницької площини введено маловідомі архівні джерела та нормативно-правові документи, які значно збагачують джерельну базу вітчизняної історико-педагогічної науки. Подальшого розвитку набули конструктивні ідеї з досвіду діяльності закладів інтернатного типу Закарпаття першої половини ХХ століття, що відкриває нові можливості в сфері викладання історії педагогіки, підготовки педагогів до роботи в закладах інтернатного типу, а також у сфері реформування системи закладів інтернатної освіти. Практичне значення дослідження полягає в тому, що обґрунтування соціально-педагогічних основ, виявлення особливостей і тенденцій процесу становлення та розвитку закладів інтернатного типу Закарпаття першої половини ХХ століття дозволяє забезпечити об’єктивне трактування низки історичних подій, фактів щодо її організації і змісту залежно від державно-територіального підпорядкування з урахуванням полікультурності регіону. Основні положення та висновки проведеного дослідження відображено в навчально-методичному посібнику «Початкова школа Закарпаття: методичні вказівки до вивчення теми «Соціально-педагогічні основи становлення та розвитку закладів інтернатного типу в Закарпатті» і впроваджено в навчальний процес підготовки майбутніх учителів початкових шкіл та викладачів педагогіки.