Педагогічна комунікація у навчанні іноземних мов дітей молодшого шкільного віку

Abstract

Дисертація присвячена цілісному аналізу педагогічної комунікації у навчанні іноземних мов дітей молодшого шкільного віку, і на цій основі теоретично обґрунтовано та експериментально доведено роль педагогічної комунікації в удосконаленні процесу навчання іноземних мов у початковій школі. Доведено, що ефективність роботи педагога у навчанні іноземних мов визначається педагогічною комунікацією, яка розгортається у процесі спільної діяльності вчителя та учня. Під педагогічною комунікацією розуміються система, прийоми і навички взаємодії педагога і учнівського колективу, змістом якого є обмін інформацією, надання освітнього впливу і організація взаємодіїрозуміння. Проаналізовано основні поняття педагогічної комунікації та ступінь дослідженості означеної проблеми у вітчизняній та зарубіжній педагогічній науці. Обґрунтовано характерні ознаки комунікативного виміру педагогічного дискурсу, охарактеризовано його стратегії, цілі, тактики. Представлено функції комунікативно орієнтованої мови педагога та складові компоненти комунікативного простору міжособистісних відносин. Проаналізовано структуру комунікативної компетентності вчителя іноземної мови як складну систему, яка визначається педагогічною комунікативною компетентністю та іншомовною комунікативною компетентністю, які взаємодоповнюються вербальною й невербальною компетентностями, ІКТ-компетентністю та інклюзивною комунікативною компетентністю. Комунікативні знання і вміння вчителя є важливою складовою його професійної підготовки, запорукою поліпшення засвоєння навчального матеріалу учнями, встановлення довірливих відносин у класі та сприятливого психологічного клімату в школі. Організація якісного комунікативного простору педагогом є засобом оптимізації освітнього процесу та умовою ефективної комунікації на уроці. Визначено структуру педагогічної комунікації, яка складається з трьох компонентів: вербальної комунікації, використання невербальних засобів та комунікативної грамотності. Подано класифікацію невербальних засобів спілкування: кінетика, просодика, екстралінгвістика, проксеміка, графеміка, такесика або гаптика, хронеміка. Виокремлено основні види рухів тіла, які виконують різні функції при спілкуванні та відіграють особливо важливу роль у процесі іншомовної комунікації: рухи-символи, ілюстратори, регулятори, демонстратори, адаптери. Застосування невербальних компонентів у навчанні іноземної мови має велике значення і сприяє її кращому розумінню, допомагає подолати труднощі спілкування, а також розвиває міжкультурну комунікацію учнів. Представлено критерії успішної педагогічної комунікації на уроках іноземної мови: інтерактивна взаємодія, індивідуалізація навчання, особистісно орієнтоване спілкування, створення автентичних іншомовних ситуацій, довірлива атмосфера, стійка мотивація до вивчення іноземних мов, заохочення зворотного зв’язку, врахування психологічних особливостей молодших школярів. Окреслено закони комунікації, які відіграють важливу роль на уроках іноземної мови у початковій школі. Доведено, що уроки із застосуванням ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) є особистісно орієнтованими, створюють підвищений психоемоційний фон, умови для успішної діяльності кожного учня і подолання психологічного бар’єру на шляху використання іноземної мови як засобу спілкування. Застосування інформаційно-комунікаційних технологій на уроках іноземної мови сприяє формуванню та вдосконаленню умінь і навичок учнів; розширенню їх мовної компетенції; прояву самостійності в роботі над навчальним матеріалом; розвитку творчого потенціалу учнів, їх пізнавальної активності; створення захопливого уроку. Висвітлено досвід зарубіжних країн у сфері співпраці сім’ї та школи, що показує, які саме дії допомагають учням досягнути успіху: залучення всіх родин до шкільної громади, ефективне спілкування, підтримка успіху школярів, захист кожної дитини, розподіл повноважень, співпраця з місцевою громадою. Партнерські відносини між усіма вищевказаними сферами впливу можуть удосконалювати навчальні програми та шкільний клімат, надавати допомогу й підтримку, об’єднувати сім’ї у рамках школи і громади, налагоджувати відносини з вчителями. У дослідженні представлено результати анкетування, на підставі яких можна стверджувати, що більшість батьків готові брати активну участь у процесі вивчення іноземної мови їхніми дітьми. На основі результатів анкетування, запропоновано схему комунікативної взаємодії у форматі «батьки – вчитель – учні» для удосконалення процесу навчання іноземних мов молодших школярів. Запропоновано різноманітні форми взаємодії батьків, вчителів та учнів, які сприяють ефективній комунікації. Доведено, що успішна педагогічна комунікація на уроках іноземної мови забезпечує розвиток творчих здібностей молодших школярів, утвердження стилю довіри, співробітництва та співтворчості. Цьому сприяє також урахування індивідуальних психічних та інтелектуальних особливостей кожного вихованця у процесі вивчення іноземної мови, опора на прагнення учня самовиразитися і самореалізуватися серед інших особистостей як індивідуальність. Проведено спостереження за учнями початкової школи на уроках іноземної мови ліцею № 2 міста Дрогобич. На основі отриманих даних визначено труднощі, які виникають у молодших школярів у процесі вивчення іноземної мови. Спираючись на результати спостереження, можна стверджувати, що труднощі пов’язані з неврахуванням фізіологічних та психологічних особливостей молодших школярів, інтерференцією рідної мови, браком стійкої мотивації до вивчення іноземної мови. Для удосконалення комунікативних знань та умінь вчителів іноземної мови було проведено комунікативний тренінг і на основі опитування визначено його ефективність для усвідомлення значення педагогічної комунікації на уроках іноземної мови як ефективного засобу удосконалення освітнього процесу. При здійсненні порівняльного аналізу відповідей вчителів іноземної мови до проведення тренінгу та опісля, можна відзначити позитивну тенденцію до кращого розуміння педагогами змісту педагогічної комунікації, її складових та важливості у процесі вивчення іноземної мови в початковій школі, а також подоланні труднощів, які виникають у дітей молодшого шкільного віку при вивченні цього предмету. Висвітлено проблематику інклюзивної освіти, яка вимагає надання можливостей для навчання та участі в освітньому процесі всім дітям. Для успішного навчання дітей з особливими освітніми потребами (ООП) необхідна спільна діяльність усіх суб’єктів освітнього процесу. Доведено, що успішна комунікативна взаємодія вчителя та дитини з ООП створює вільну атмосферу, дає можливість самореалізуватися, допомагає розкритися «особливим» дітям, підвищує їхню самооцінку, зміцнює віру у власні сили і здатність до навчання. Відповідне середовище заохочує і стимулює дітей до спільної роботи, досягненню успіхів, умінь «перемагати», творчо працювати на уроці. Наукова новизна і теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що вперше: - теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено вплив педагогічної комунікації на вивчення іноземних мов дітьми молодшого шкільного віку; - конкретизовано зміст та структуру професійно-педагогічної комунікації вчителя іноземних мов (володіння вербальними засобами комунікації, використання невербальних засобів, комунікативна грамотність); - сформульовано суть комунікативної компетентності вчителя іноземних мов у початковій школі (іншомовна комунікативна компетентність та професійно-педагогічна комунікативна компетентність); - визначено особливості перебігу комунікативних процесів у сприйнятті учнями початкової школи іноземної мови; - висвітлено практичні підходи комунікативної взаємодії вчителя, батьків та учнів у процесі вивчення іноземної мови; - розглянуто роль педагогічної комунікації як чинника підвищення ефективності навчання іноземних мов дітей з особливими освітніми потребами; - уточнено зміст понять «комунікація», «спілкування», «дискурс», «невербальна комунікація», «комунікативна компетентність». Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати, положення і методичні рекомендації можуть бути використані при організації освітнього процесу у початковій школі, під час проведення уроків іноземної мови, написанні навчальних і науково-методичних посібників з методики навчання іноземних мов дітей молодшого шкільного віку. Основні висновки можуть бути впроваджені в освітній процес закладів вищої освіти у процесі викладання фахових дисциплін для формування педагогічної комунікації майбутніх вчителів іноземних мов. Дисертаційні матеріали та висновки були використані для розробки навчальної програми з курсу «Педагогічна комунікація», навчального посібника «Тренінг із педагогічної комунікації» для розвитку комунікативної компетентності студентів педагогічних закладів освіти та педагогів. Теоретичні положення, обґрунтовані в дисертації, можуть слугувати базою при виконанні бакалаврських, магістерських і дисертаційних робіт з педагогіки та методики викладання іноземних мов. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної нами науково-педагогічної проблематики. Перспективними напрямами подальшого вивчення вважаємо: роль педагогічної комунікації у навчанні іноземних мов у середній та старшій школах; комунікативну спрямованість вдосконалення інклюзивної освіти; теоретично-практичне використання результатів дослідження у підготовці майбутніх вчителів іноземної мови.