Литературные истоки нововременной рациональности (на материале «Дон Кихота»)

Abstract

Метою статті є дослідження деяких парадоксів новітньої раціональності (зникнення знання як підстави для дії та дія, незважаючи на її проблематичність), демонстрація проявів цих парадоксів у витоків сучасної, тоб-то Нового часу, раціональності. Методологія дослідження визначена такою історико-культурологічною роботою, як робота Мішеля Фуко «Слова та речі», що розуміється авто-ром статті як історізація раціональності та дослідження раціональності у широкому культурному контексті, тобто за межами «суворої» науки, зокрема в літературі, живопису. Наукова новизна. Показано своєрідне чергування літератури і філософії у вирішенні в тому числі гносеологічних проблем. Наприклад, до того як І. Кант поставив питання про світ явищ та світ речей самих по собі (в їх відношенні), це вже було досить талановито обіграно в художній літературі XVII століття. Більшість розмов Дон Кіхота та Санчо ведеться щодо визначення відношення явища до речі самої по собі, що, зрозуміло, не свідчить про надмірність досліджень І. Канта. Показані своєрідні переклички між нашим часом і часом зародження модерної раціональності Нового часу. Так, однією з прикмет нашого часу є створення сцени як дея-кого простору для відтворення псевдовідносин. Є навіть спеціальний термін «реляційна естетика», але саме сценою одержима іспанська література XVII століття, що й показано на матеріалі «Дон Кіхота»: або «порожній об’єкт» (Дульсінея) як підстава для дій Дон Кіхота порівняно з «піднесеним об’єктом» Славоя Жижека, або «парі Паскаля» та його сучасні інтерпретації. Словом, все те, чому не вистачає знання і що включає частку дурості. Висновки. Наша раціональність не позбавлена парадоксів, але саме парадокси стають прик-метами нашої раціональності в певні моменти історії, коли соціальна реальність, що виникає, ще не визначилася, водночас відсутнє адекватне знання про неї, тобто так чи інакше дово-диться користуватися досить незрозумілими образами