Про проблему любові до далекого у філософських поглядах Ф. Ніцше та С.Франка

Abstract

Мета роботи. У статті ставиться завдання розкрити антропологічний зміст проблеми «любові до далекого» у філософських поглядах Ф. Ніцше через одну з найвідоміших спроб окреслити її С. Франком і подивитись на неї у світлі діалогічної традиції. Методологія. Для досягнення поставленої мети ми виходили з широкого кола різних філософських і загальнонау-кових методологічних підходів. Під час розгляду сутнісних характеристик «любові до далекого» залучені методи системно-структурного аналізу, текстологічного аналізу та філософської компаративістики. Наукова новизна. У статті запропоновано такий вимір розуміння далекого, коли він виступає як близький, по відношенню до якого ми зберігаємо дистанцію, тобто «далекого» можна розуміти як Іншого – як такого, хто володіє інакшістю по відношенню до кожного Я, але в той же час рівноцінний йому, так само особистісно-самодостатній. Саме тому таке визнання не є ані егоїзмом слідування самому собі, ані альтруїзмом дії заради іншого–є переоцінкою існуючих принципів у слідуванні творчому принципу Надлюдини. Висновки. У контексті діалогічного прочитання Ніцше Франком, яке запропоноване у статті, слід зазначити центральними тезами такого прочитанняпротест Ніцше проти морального примусу і наполягання на моралі, вільній від страху покарання або очікуванні нагороди, що відповідає принципам утилітаризму. Принципи недоторканності особистості і неприпустимості тиску на неї стали керівними для Франка у його подальшій творчості, і слідування їм вводить його спадок у діалогічну традицію