Personaly-existential limits of acculturation as a factor of social communication

Abstract

Метою даного дослідження є окреслення меж та з’ясування сутності процесу акультурації, тобто ознайом-ленняпевної людини, що належить до однієї культури, з принципами, зразками, патернами іншої культури, а також з’ясуванняпринципової можливості органічного входження в цю іншу культуру. Ця проблема є достатньо актуальною в наш час, оскільки у подібну ситуацію потрапляютьбагато людей в умовах гло-балізації, активної міграції, туристичних поїздок, мультикультурності та кроскультурних взаємодій, знайомства з перекладеною іноземною літературою, тощо. Методологія роботи по-в’язана з методами історичним, порівняльним (компаративістським), соціологічного спостереження, логіко-дискурсивним. Наукова новизнапов’язана з дослідженням акультурації як складного багатовекторного процесу. Означений процес не зводиться до простого запозичення певних норм та патернів поведінки, а передбачає також ціннісних відбір нових культурних норм, психологічний аспект їхнього сприйняття або несприйняття, психологічний стан особи та її психічне здоров՚я в процесі інкультурації, можливість для однієї людини тримати в полі зору не дві культури (свою і нову для себе), а бути інкультурованим у декілька культур одночасно. При цьому виникає проблема самоідентифікації особи, що пройшла процес акультурації і достат-ньо вільно почувається в межах кількох культур. Висновки. Акультурація може бути пасивно-примусовим процесом, але часто це процес, який пов՚язаний з самостійним вибором особи, і в його межах людині залишається поле внутрішньої свободи, яке може розширюватися аж до маргіналізації. Навіть якщо зовнішні обставиниспонукають людину до зовнішньоповедінко-вої акультурації та виконання певних норм і вимог іншої куль-тури, її внутрішній духовний стан може зберігатися як необ-хідний для неї та домінуватиу її внутрішньому світі.