Relocation of Servicemen within the Commonwealth of Independent States (1991 – 1994)

Abstract

Мета дослідження – розкрити значення міждержавного переміщення військовослужбовців 1991 ‒ 1994 рр. у стабілізації військово-політичної ситуації в Україні. З’ясувати політико-правові підстави та заходи державного та військового керівництва України щодо переміщення офіцерів, прапорщиків, які висловили бажання повернутися на батьківщину і продовжити військову службу у Збройних Силах України. Відзначити умови відкомандирування військовослужбовців з України в інші пострадянські державні утворення. Методологія дослідження ґрунтується на низці міждисциплінарних методів пізнання (історії, правознавства, політології), завдяки яким здійснено ретроспективну реконструкцію поповнення офіцерського корпусу на етапі становлення Збройних Сил України. Наукова новизна полягає у висвітленні умов міждержавного переміщення (відкомандирування) військовослужбовців у межах СНД у 1991 ‒ 1994 рр. та з’ясування значення цього явища у становленні Збройних Сил України. Висновки. Переміщення у межах пострадянських державних утворень військовослужбовців, що належали до фрагментів Радянської армії, здійснювалося на добровільних засадах, демократичних принципах і дало можливість використати статус СНД для розв’язання важливої соціальної і військової проблеми, уникнути намагань Російської Федерації скористатися СНД як прямим засобом військового впливу на пострадянські держави. Добровільне переміщення військовослужбовців допомогло українській владі стабілізувати військово-політичну ситуацію у військах і не допустити розколу в офіцерському корпусі; офіцерів, що повернулися в Україну, включити у розбудову збройних сил, завдяки їх переміщенню вдалося завершити комплектування командно-штабних, тилових та технічних посад у середній та вищій ланках на етапі створення основи Збройних Сил України