Modern Scientific Approaches to Historical, Historical and Legal Methodology: Coincidences and Parallels

Abstract

Мета дослідження – виявити характерні риси методології сучасної історичної науки, науки історії держави та права, підвищити рівень методологічної ефективності наукових студій, зокрема, з історії держави та права. В основі методології дослідження – уявлення про історичну науку як систему знань про закономірності розвитку людства в минулому, а історичну методологію – як систему пізнавальних підходів, принципів, методів, які спрямовані виявити історичні закономірності. Водночас правова наука розуміється як організована за допомогою пізнавальної методології система знань про правові закономірності, способи та засоби конструювання правової дійсности, а її метод – як спосіб (система прийомів) пізнання, завдяки яким виявляються правові закономірності. Таке методологічне підґрунтя дало можливість охарактеризувати історико-правовий метод, дати його визначення, встановити основні прийоми, які входять до його складу. Наукова новизна статті полягає у тому, що в ній уперше в Україні крізь призму сучасного розуміння історичної науки та правової науки, наукової методології виокремлено склад історико-правового методу, сформульовано його дефініцію, виявлено проблеми сучасної історико-правової методології та запропоновано можливі способи їх розв’язання. Висновки. Аналіз наукової літератури на історичну тематику дає підставу констатувати, що в історичній науці сформовано розуміння її сутності та змісту, визначено методологію історичних досліджень. Але відсутні чіткі уявлення про науку історії держави та права, її методологію, історико-правовий метод пізнання. Не визначено природу цієї науки, яка має міжгалузевий характер, її методологію, а також її співвідношення з історичною наукою. Це може спричинити появу низки проблем, як-от: ототожнення прийомів історичного методу та історико-правового; підміна понять; створення «методологічних каталогів» у правових студіях, які не дозволяють отримати об’єктивні знання про державно-правові явища. А це, своєю чергою, може породжувати спрощене розуміння історико-правових закономірностей, їх підміну, фраґментарний характер їх обґрунтування, суб’єктивне тлумачення історичних джерел. У статті акцентується увага на визнанні провідної ролі історико-правового методу в ретроспективних дослідженнях державно-правових явищ. Історико-правовий метод розглядається як система прийомів пізнання державно-правових явищ минулого, виявлення закономірностей їх функціонування та розвитку в конкретних умовах реконструйованого періоду. До його складу слід зарахувати насамперед такі прийоми: збору та аналізу даних щодо державно-правових явищ, зокрема, критики джерел (що охоплює аналіз документів, інтерпретацію їх змісту, опис); узагальнення; універсальної гіпотези; індуктивні; еволюційні; телеологічні; прийоми реконструкції. Це допоможе уникнути ототожнення між прийомами, що входять до складу історико-правового методу та його різновидів (історико-правового, порівняльного, типологізаційного тощо), підміни історико-правового методу іншими загальнонауковими чи спеціяльно-юридичними методами, а також провести “термінологічну ревізію” поняттєвого апарату (засобів пізнання). Такий кут зору дає можливість формувати чіткіші уявлення про придатність та межі застосування поняттєвого історико-правового апарату до конкретних умов реконструйованого періоду, збагатить науку історії держави і права ефективними методологічними надбаннями