Intellectual Bases of Ukrainian Agrarianism of the Revolutionary Epoch: Vyacheslav Lypynsky

Abstract

Мета статті – дослідити інтелектуальні підстави українського аграризму революційної епохи у поглядах В. Липинського. Методологія дослідження ґрунтується на таких принципах історичного пізнання, як науковість, історизм, об’єктивність, системний аналіз тощо, а також на застосуванні загальнонаукових, спеціально-історичних методів. Наукова новизна полягає у тому, що обґрунтовано, що в працях В. Липинського закцентовано на таких основних аграристських сенсах, як: 1) унікальність та незаперечна цінність для людства духовних, моральних, культурних і соціальних властивостей, притаманних селянству та його праці; 2) визнання селянства верствою, здатною відігравати самостійну роль у політичному житті; 3) не капіталістичний, “окремішній” селянський шлях розвитку суспільства, збереження приватної власності – дрібної селянської власності як оптимального регіонального її варіанта та підґрунтя соціального прогресу, а також ідея селянської кооперативної держави; 4) перевага землеробства і сільського способу життя над промисловістю і містом, а також селянства над іншими соціальними групами; 5) селянство – землеробська верства – зосереджує в собі основні позитивні цінності й якості суспільства, є фундаментом стабільності держави й носієм національної ідентичності, а вищевказані чесноти мають визначати його політичну владу. Висновки. По завершенню Української революції 1917 – 1921 рр. селянство продовжувало збройно обстоювати власний шлях розвитку. Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. селянство чинило опір державі: від прихованого до відкритого збройного. Воно не мирилося з черговою комунізацією села. Хліборобська ідеологія В. Липинського мала виразний аграристський зміст, а сам інтелектуал був одним із теоретиків українського аграризму революційного та міжвоєнного періодів. Запропоновані ним принципові ідеологеми чітко кореспондуються з ключовими смислами як східноєвропейського, так і власне українського аграризму