Salt Mining in Galicia (1867 - 1900)

Abstract

Метою роботи є узагальнене дослідження видобування кам’яної та кухонної солей у Галичині Австро-Угорського періоду. Для досягнення мети використано загальноісторичні підходи статистичної інтерпретації подій і явищ, математичні методи моделювання. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, застосуванні історико-порівняльного, історико-системного, аналітико-синтетичного, біографічного, статистичного методів, а також методів персоналізації та джерелознавства й архівного аналізу документів. Наукова новизна полягає у комплексному аналізі видобування солей в окремих адміністративно-територіальних утвореннях Австрії. Висновки. Розробка соляних покладів у Галичині уздовж північно-східного краю Карпат тривала з середньовіччя, але розквіту досягла у часи Австро-Угорщини. У другій половині XIX ст. основними виробниками солі були солеварні у Болехові, Бохні, Вєлічці, Делятині, Долині, Дрогобичі, Косові, Лацку, Ланчині, Стебнику та Качиці. У 1868 – 1880 рр. солеварні Галичини, за винятком Вєлічки (36–63 тис. т) і Бохні (15–20 тис. т), продукували в середньому від 4–7,5 тис. т солі щорічно. На 1 мешканця в останній чверті XIX ст. вироблялося 9–13 кг солі, що удвічі перевершувало природні потреби людини на її споживання. Щорічно у Галичині споживалося близько 50 тис. т солі. Крім того, менше 23 тис. т використовувалося тваринництві. Найбільшими виробниками солі були солеварні у Вєлічці та Бохні. У Вєлічці продукувалося солі більше, ніж на всіх інших солеварнях Галичини разом узятих (максимум у 1872 р. – понад 75,8 тис. т). На початок 1870-х рр. припало максимальне видобування солі, окрім Лацко та Стебника, де впродовж 25 років відбувався поступовий ріст випуску продукції. Упродовж 1868 – 1892 рр. солеварні Галичини щорічно продукували (т): Болехів – 5877; Бохня – 14521; Вєлічка – 42697; Делятин – 4047; Долина – 4934; Дрогобич – 4834; Калуш – 3832; Косів – 4329; Лацко – 6240; Ланчин – 4032; Стебник – 6734. Дві солеварні Західної Галичини (Бохня, Вєлічка) впродовж 25 років випустили 57 % всієї продукції солі Галичини, тоді як дев’ять солеварень Східної Галичини – лише 43 %. Запровадження в Австро-Угорщині монополії на сіль, зменшило її вартість та надходження до бюджету Галичини. Якщо 1832 р. експорт солі приніс дохід у 1,4 млн. зол., до у 1890-х рр. – лише на 0,1 млн зол. більше. У 1892 р. вартість галицької солі сягала: кам’яної – 4,5 млн., кухонної – 4 млн зол. ринських. За період 1868 – 1892 рр. у Галичині виготовлено майже 3 млн т солі загальною вартістю 2,4 млн зол. ринських. Пересічно ціна складала 0,8 зол за 1 кг готової продукції. Питома вага Галичини у соляній промисловості АвстроУгорщини складала 44 % за об’ємом та 43,5 % – за вартістю продукції. Вражає насамперед суттєво занижена загальна грошова вартість всієї продукції солі, починаючи від 1872 р., коли грошова вартість всієї продукції солі становила понад 12 млн зол. ринських, в той час як у 1892 р. – не доходила навіть до 8 млн. Це було викликано австро-угорською угодою від 7 червня 1868 р., коли ціни продажу солі занижено на 0,5 зол. ринських за 1 т. Загалом, Галичина впродовж 1868 – 1892 рр. виробила 2,997 млн. т солі (щорічно – 1,2 млн т) всіх сортів на суму 237 млн зол. ринських або 9,5 млн на рік. Видатки за цей же період становили 22,6 або щорічно – 1 млн зол. ринських. Загалом, соляна промисловість Галичини була високоприбутковою – чистий дохід склав понад 210 млн зол. ринських (8,5 млн зол. ринських – на рік)