Klechalny custom as a spiritual phenomenon of Ukrainian culture

Abstract

Метою статті є науково обґрунтована характеристика клечального звичаю, його витоків та змісту в контексті духовної культури українців. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму, об’єктивності та комплексності. Застосовуються методи типологічного та порівняльно-історичного аналізу. Наукова новизна одержаних результатів – спроба реконструкції звичаю замаювати житлові і господарські споруди зеленню та новий погляд стосовно його походження і смислового наповнення. Висновки. Дослідженням доведено, що українці встановлювали обрядову зелень передовсім для того, щоб запросити померлих родичів до своєї оселі напередодні Зелених свят. Адже за народними віруваннями, усі найбільші календарні свята в році повинні відбуватися за обов’язкової присутності померлих родичів, позаяк від їхньої підтримки і допомоги залежав успіх живих у виробничому та сімейному побуті. Скрупульозний аналіз фактичних матеріалів дає підстави говорити, що клечальний звичай є дуже давнім за походженням, його джерела сягають того історичного періоду, коли ще не було поділу покійників на різні категорії. Відсутність давніх уявлень про демонів в українському світогляді засвідчують розмитість уявлень про них, їхнє переважне ототожнення з духами предків (антропоморфних, зооморфних, фітоморфних, не персоніфікованих), завершення обрядів виряджанням предків, а не знищенням “зла”. Лише згодом на основі культу покійників сформувалися уявлення про “своїх” (родителів) та різних демонологічних персонажів. Синхронно виникла диференціація стосовно використання маю: всередині житлового приміщення – для “дідів”, зовні – для русалок. Зі свого боку, цей факт пояснює розбіжності у способах поводження із троїцькою зеленню після завершення свята.