Consolidation of the nation during the Ukrainian revolution of 1914 - 1923: main directions of historiographical discourse

Abstract

Мета дослідження полягає в аналізі місця і ролі національного об’єднавчого руху в Українській революції 1914 – 1923 рр., з’ясуванні витоків цього процесу та впливу на нього партійно-політичних, державотвірних чинників. Методологія ґрунтується на об’єктивно-критичному аналізі історіографічного комплексу, з’ясуванні чинників впливу на формування бачення досліджуваних історичних процесів, порівняльно-історичному виявленні ідеологічних розбіжностей оцінок, типологізації різних блоків наукових праць за логічними ознаками. Наукова новизна визначається доведенням домінування у сучасній національній історіографії державницької парадигми у висвітленні об’єднавчих процесів, яка була створена ще безпосередніми учасниками подій, виокремленні ключових тенденцій підходів авторів так званих “проунрівської” і “прозунрівської” течій до розуміння витоків, цілей, і ролі відповідно наддніпрянської та західноукраїнської політичних і державницьких еліт у процесі національної консолідації. Висновки. Аналіз української історіографії засвідчив, що більшість авторів, описуючи проблему соборництва впродовж першого етапу Української революції 1914 – 1923 рр. зосереджуються, як правило, на культурно-освітніх процесах загальнонаціонального характеру у поєднанні з підтримкою першої військової національної формації – Українських січових стрільців. Доведено, що соборницькі й консолідаційно-державницькі процеси періоду березня 1917 – квітня 1918 рр. знайшли висвітлення у формі здобуття територіальної єдності та започаткування національно-державницького діалогу із західноукраїнськими теренами. При цьому соборницькі процеси в добу Гетьманату, вважаємо, ще не стали предметом спеціальних досліджень національної історіографії. Стосовно 1918 р. центральне місце займають взаємини між Директорією УНР та ЗУНР, а стрижневою проблемою залишається сам Акт Злуки. Національна історіографія виопуклює як одну з головних перешкод на шляху консолідаційно-державницьких, соборницьких процесів різні за змістом вектори становлення державного будівництва в ЗУНР та УНР. Констатовано, що національна історіографія хоч і досить повільно, та все ж долає ще один дослідницький стереотип щодо окремішньої міжнародної політики ЗУНР чи УНР.