Evolution of European Fortification in 1850 – 1914

Abstract

Мета статті – дослідити проблеми еволюції європейської фортифікації у період від осмислення і відходу панівних наполеонівських ідей до завершення підготовки до Першої світової війни у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Методологія дослідження полягає у використанні сукупності методів: діалектичного, аналітичного, історичного, біографічного, порівняльного. Застосований методологічний підхід дав змогу ретроспективно проаналізувати і розкрити чинники, які вплинули на саму еволюцію (вичерпання можливостей бастіонної системи оборони і суцільної фортечної огорожі, поява фугасних бомб і реалізація стрільби із закритих позицій), нові ідеї побудови оборони і принципові зміни фортифікації в означений період (використання бетону та залізобетону, мітральєз і кулеметів), розташування, типи і особливості довгочасних укріплень та дискусії навколо принципів оборони, створення нової інфраструктури з мережею залізниць, залізничних і шосейних мостів. Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному аналізі процесу періодизації еволюції європейської фортифікації в цей період. Досліджено основні відмінності і запозичення між різними національними школами фортифікаційної науки, взаємодію у рамках військово-політичних коаліцій, вплив фінансових можливостей на реалізацію проєктів та змін політичної кон’юктури (передовсім на прикладі австро-російських відносин), а також діяльності військових розвідок, зокрема “справи Редля”. Висновки. Під впливом бурхливих змін науково-технічної революції у 1850 – 1914 рр. протікала еволюція європейської довгочасної фортифікації. Відбулася повна відмова від бастіонної та наступної полігональної систем оборони і відхід від суцільної фортечної огорожі. Нові ідеї побудови оборони і принципові зміни фортифікації пережили кілька короткочасних, але інтенсивних періодів. У 1850 – 1870 рр. відбувалася заміна суцільної фортечної огорожі поясом фортів, розташованих на віддалі 600–800 м один від одного. У 1870 – 1880 рр. з’явилися проміжні батареї, наступний період (1880 – 1886 рр.) характеризувався розташуванням фортів на віддалі 5–8 км від ядра фортеці на підвищеннях з використанням потерн для захисту як особового складу так і матеріальної частини. Застосування фугасних бомб зумовило у 1886 – 1899 рр. інтенсивні пошуки захисту, які вилилися на останньому етапі (1899 – 1914 рр.) у появі бетонних та залізобетонних укріплень, броньованих поворотних башт тощо, до чого підштовхувало і запровадження стрільби із закритих артилерійських позицій