The Problem of the Unrecognized States of the Post-Soviet Space in the Politics of the Russian Federation

Abstract

У статті аналізується місце проблеми невизнаних/часткововизнаних держав та заморожених конфліктів на пострадянському просторі в зовнішній політиці Російської Федерації. Її метою є виявлення характерних рис російської політики щодо самопроголошених республік, що має допомогти у формуванні об’єктивного погляду на інструментарій, застосований Кремлем в міжнародних відносинах. Методологія дослідження включає комплекс підходів (системність, об’єктивність, історизм) та методів (порівняльний та функціональнийаналіз, індукція, дедукція, кейс-стаді). Це дає змогу охарактеризувати у повному обсязі еволюцію ставлення Москви до сепаратистських рухів пострадянського простору (від дружнього нейтралітету через приховану підтримку до повноцінного застосування як інструмента гібридної агресивної політики, спрямованої на відновлення імперської величі); дослідити військову та економічну політику Росії стосовно Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, так званих “Донецької Народної Республіки”(“ДНР”)та “Луганської Народної Республіки” (“ЛНР”); оцінити ризики, які російська позиція створює для регіональної безпеки і стабільності країн-сусідів. Наукова новизна статті полягає в узагальненні матеріалу стосовно певних конфліктних кейсів саме з позиції ролі Росії в їхньому загостренні – таким чином, на перший погляд різні за характером та причинами приклади порушення державного суверенітету пострадянських республік розглядаються через призму внеску Кремля в ескалацію конфлікту й отриманих від цього бенефіцій. Висновки. У статті підкреслюється, що саме Росія несе основну відповідальність за підтримку функціонування кількох невизнаних держав на теренах колишнього СРСР. На початку 1990‑х рр. вона не була єдиним ініціатором конфліктів, які призвели до такої ситуації – втім, вдало використала її для забезпечення своєї присутності у ключових районах регіонального простору, а згодом поставила цей депозит на службу своїм імперським амбіціям. Після ревізії російського підходу до світового безпекового середовища в середині 2000‑х рр. Кремль використовує фактор самопроголошених республік для тиску на країни-сусіди, в тому числі звертаючись до практики штучного створення сепаратистських рухів – одного з елементів власної гібридної стратегії. Наголошується на тому, що більшість невизнаних держав пострадянського простору перебувають у повній залежності від РФ в сферах безпеки та економіки – а отже, позбавлені будь-яких ознак самостійності, і їх варто розглядати лише як невід’ємний інструмент російської реваншистської неоімперської політики