Роль чернецтва в церкві згідно з поглядами Cлуги Божого о. Кирила Селецького

Abstract

У статті досліджено погляди о. К. Селецького, засновника активних чернечих згромаджень УГКЦ – сестер-служебниць НДМ та св. Йосифа ОПДМ, на роль чернецтва у Церкві. Закцентовано увагу на суспільно-політичному становищі українців у другій половині ХІХ ст., зокрема на етнічному складі тогочасної Галичини, де чисельність українців становила половину населення, одначе здебільшого сільського. Натомість серед мешканців міст домінували поляки та євреї, вони ж обіймали основні адміністративні посади.

У студії осмислюємо призначення чернецтва УГКЦ під проводом о. К. Селецького у житті народу, закцентовано на його просвітницькій ролі, а також фрагментарно заторкнуті проблеми освіти. Автор головно зосереджується на дошкільному вихованні у часи душпастиря, яке потребувало особливої уваги, оскільки в підавстрійській Галичині не було захоронок (дитячих садків) для українських дітей.

На основі публікацій, статей, дописів репрезентовано погляд о. К. Селецького щодо впливу монаших спільнот на морально-духовний стан та розвиток суспільства, його ролі в духовному супроводі. Саме чернечі згромадження відігравали одну з ключових ролей у духовно-освітньому просторі для населення Західної України. Кирило Селецький, який на той час (1874) був парохом села Жужель (Львівщина), докладає зусиль до створення чернечого Згромадження сестер-служебниць Пречистої Діви Марії Непорочно Зачатої (1892) – тепер Згромадження сестер-служебниць Непорочної Діви Марії, а згодом основує Згромадження сестер святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії (1898).

Окрім духовного життя та духовних практик, вихованки душпастиря провадили захоронки. У селі Жужель з ініціативи пароха-настоятеля Кирила Селецького 15 травня 1893 р. постала перша в сучасному розумінні дошкільна установа в Галичині для українських дітей.

У візії о. К. Селецького чернецтво відіграє надважливу роль – і в житті окремої людини, і в житті всього народу, позаяк культивує християнські цінності, передовсім любов до Бога і ближнього, вчинки милосердя та духовного зростання богопосвячених осіб. Зроблено узагальнення про вагому культурно-просвітницьку роль духовних дітей душпастиря, що в багатьох аспектах стала визначальною для духовного розвою нації.