Усна історія Голодомору-геноциду 1932–33 рр. у спогадах свідків і пам'яті нащадків

Abstract

Мета дослідження – розкриває технологію організації та здійснення радянським тоталітарним режимом Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. проти української нації за свідченнями очевидців. Методологія дослідження включає як загальнонаукові: аналізу і синтезу, описовий, кількісний так і конкретно-історичні методи: історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-системний, метод усної історії. За діяння цих методів реконструює колективну пам՚ять і фрагменти індивідуальної пам՚яті, виявляє у джерелі приховану інформацію, поповнює джерельну базу значимої суспільно-політичної загальнолюдської проблеми. Наукова новизна полягає у тому, що на підставі джерел усної історії з՚ясовано складові Голодомору-геноциду 1932–33 рр. української нації: створення умов несумісних з фізичним виживанням, методи проведення яких кваліфікуються, відповідно до «Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього», прийнятої 9 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН. В українському варіанті це: вилучення продовольчих запасів, організація економічної та інформаційної блокади. Висновки. Свідчення очевидців голодомору-геноциду 1932–33 рр. зібрані студентами Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського протягом 1990 – початку 2000-х представляють вагоме історичне джерело у дослідженні причин, організації, перебігу та наслідків Голодомору-геноциду 1932–33 рр. В умовах утаємничення радянським тоталітарним режимом директивних документів, котрі б прямо вказували на організацію та здійснення Голодомору-геноциду української нації, свідчення очевидців трагедії у ситуації, що склалася з наявною джерельною базою, набувають історичної ваги. Дослідження спогадів про Голодомор 1932–33 рр.

‒ визначають особливості проведення подвірних обходів активістами, «буксирними» бригадами під керівництвом уповноважених від партійних, радянських і так званих правоохоронних органів. Під час таких акцій вилучалися усі їстівні припаси;

‒ розкривають суть економічної блокади: занесення українських сіл на «чорну дошку», блокування вузлових залізничних станцій, окупаційну роль загороджувальних загонів на адміністративних і республіканському кордонах;

‒ констатують інформаційну блокаду: «Чому світ мовчав? Чому не допоміг українцям?»

Спогади свідчать про непоправні втрати у родинному і всеукраїнському середовищі, завдані організованим у 1932–1933 рр. радянським тоталітарним режимом Голодомором-геноцидом проти української нації.