«Мусимо сказати щиро і твердо: Україна – се селянська країна»: аграристський дискурс еміграційної публіцистики М. Грушевського

Abstract

Мета дослідження полягає у всебічному ос мисленні аграристського дискурсу еміграційної публіцистики М. Грушевського. Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено структурно функці-ональному системному аналізі історіографічних фактів та методі критичного аналізу документального матеріалу. Нау кова новизна статті полягає у спробі комплексного аналізу селя нознавчих сюжетів публіцистики М. Грушевського 1919–1923 рр. Висновки. Підсумовуючи селянознавчі сюжети еміграційної пуб ліцистики М. Грушевського, насамперед вкажемо на ті головні завдання, що стояли перед автором. По-перше, йшлося про по требу зміщення акцентів у тогочасній революційній риториці з пролетаріату на селянство, як домінуючий соціальний прошарок не лише в Україні, але й у низці інших аграрних держав Центрально Східної Європи. Таке переакцентування мало на меті якщо не зупинити, то принаймні скоригувати той соціальний експери мент, що його заповідали більшовики. По-друге, необхідною була нова дорожна карта для української інтелігенції, котра в умовах пореволюційної зневіри втратила ідейні орієнтири, зосередившись на небезпечному для нації взаємопоборюванні. По-третє, від чутним виявився брак соціального оптимізму, що його історик нама-гався повернути, створюючи ідеалізований образ нового українського села. На жаль, радянофільська риторика селяно знавчих роздумів М. Грушевського відштовхнула від них більшість представників української інтелігенції у вільному світі. Більшовики ж, попри сподівання вченого, проігнорували його застереження, зробивши з них ефективний інструмент для розколу революцій ного українства. Незважаючи на це, аграристська публіцистика М. Грушевського як важлива пам’ятка доби Визвольних змагань дала поштовх багатьом соціально-філософським дискусіям в українській діаспорі повоєнного часу.