The colonial expansion of Africa and the formation of a new world order (the end of the XIXth - the beginning of the XXth centuries)

Abstract

Мета дослідження – дослідити процес колонізації Південної Африки, а саме колоніальне суперництво провідних світових держав, що дало поштовх до чергового великого переділу світу. Через призму геополітичних трансформацій минулого пояснити сучасну біполярність. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, а також використання загальнонаукових методів (аналізу і синтезу) та спеціально-історичних (методи історіографічного та джерелознавчого аналізу). Наукова новизна полягає у тому, що крізь призму одного ситуативного колоніального конфлікту показано стратегічні орієнтири провідних країн світу, які в майбутньому стануть причиною світових воєн ХХ ст.; закладуть основи сучасної постбіполярності. Висновки. На початок 90-х рр. ХІХ ст. завершився колоніальний поділ Африканського континенту, що внесло суттєві корективи в світову політику. В історії війн ХХ ст. англійсько-бурська війна була першою не лише статистично, а й такою, що знаменувала зміну усталеного світопорядку. Завдяки новим колоніальним завоюванням, Німеччина перейшла в лідери “світової політики”, Англія ж навпаки, втрачала колоніальну домінанту. Португальські володіння в Зондському архіпелазі було поділено між Англією та Німеччиною.. Росія готувалася до експансії на Далекому, Середньому і Близькому Сході. Отже, нерівномірності економічного розвитку країн, регіонів зумовили відповідний зміст міжнародних відносин, які були сфокусовані на формуванні військово-політичних союзів. Ідеї пацифізму зумовили появу таких організацій як Інститут міжнародного права (1873 p.), Міжпарламентський союз (1887) та Нобелівський комітет. В Гаазі у 1899 та 1907 рр. було скликано мирні конференції. Та, на жаль, це вже не змогло зупинити інтереси транснаціональних корпорацій та амбіції політиків. Сучасна світова політика з умиротворення російського агресора провідними країнами, боротьба за вплив на периферії, прагнення народів до самовизначення без врахування досвіду історичного минулого, на жаль, не додає оптимізму щодо майбутніх геополітичних трансформацій.