Жінка - об'єкт насильства в українському підпіллі: правда чи міф?

Abstract

Мета статті – охарактеризувати становище жінки в українському підпіллі (1940–1950-х рр.) та з’ясувати, яке місце займали насильницькі форми поведінки чоловіків стосовно жінок. Методологія дослідження передбачає використання таких принципів: історизму, науковості, об’єктивності та логічності. Використовуються методи: загальнонаукові (аналіз, порівняння, узагальнення), спеціально-історичні (періодизація, історико-порівняльний та ін.), а також методи критики джерел (зовнішні та внутрішні). Наукова новизна полягає у тому, що на основі невідомих та маловідомих архівних матеріалів спростовується поширена думка в українській історіографії щодо винятково насильницької поведінки чоловіків стосовно жінок. Подається узагальнена картина гендерних стосунків у підпіллі. Висновки. Становище жіноцтва під час національно-визвольних змагань було складним не лише через умови часу, а й з огляду на політику радянських каральних органів. Попри усі непорозуміння, які виникали усередині підпілля, учасники визвольних змагань намагалися підтримувати дружні стосунки задля досягнення спільної мети. Говорити про факти насильства як нормальну та загальноприйняту поведінку у лавах ОУН та УПА – недоречно. Як і в будь-який період існування суспільства, під час національно-визвольних змагань, мали місце проблеми гендерних нестатутних стосунків. Однак вони були радше винятком із правил, аніж «нормальним» ставленням до жінок. Існує набагато більше свідчень приязного та толерантного ставлення вояків до жінок. І це аж ніяк не залежить від замовчування чи приховування протилежних аргументів, а є лише прямим свідченням домінування адекватної поведінки чоловіків під час визвольних змагань. Наявність фактів примусу та водночас наявність правового регулювання проблеми насильства аж ніяк не були свідченням існування в підпіллі подвійної моралі, а лише нормативно-правовою спробою врегулювання людських конфліктів.