Західноукраїнська соціогуманітаристика в умовах сталінського тоталітаризму: просопографічний та комеморативний аспекти

Abstract

Мета дослідження – проаналізувати просопографічні та комомеративні аспекти діяльності представників соціогуманітарних наук західних областей України у перше десятиліття після їх приєднання до УРСР; показати вплив компартійної влади на переформатування творчості колишніх діячів Наукового товариства імені Шевченка у Львові, представників наукової школи Михайла Грушевського, доробок яких трактовано як «буржуазно-націоналістичний». Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності та об'єктивності із залученням спеціально-історичних методів. Наукова новизна полягає у вивченні особливостей наукової праці та громадсько-політичної діяльності відомих представників соціогуманітарних наук західного регіону України, насамперед Львова, у 40–50-ті рр. ХХ ст., показу впливу на їхню творчість ідеологічних чинників тоталітарної доби. Висновки. Стверджено, що нова сталінська партійно-радянська адміністрація прагнула уніфікувати у приєднаних західних областях УРСР не лише соціально-економічну, але й гуманітарну сферу; намагалася змінити спосіб життя наукової інтелігенції, втягуючи її у радянські форми суспільно-політичного життя (виборчі кампанії, суботники і недільники, паради і демонстрації, соціалістичне змагання та ін.), де домінувала Компартія та її «сателіти» – комсомол і відомчі профспілки. Чиновники міністерств, Академії наук УРСР, ЦК, обкомів і міськкомів КП(б)У системно втручалися у науковий процес академічних установ і гуманітарних кафедр вищих навчальних закладів, брутально втягуючи науковців і викладачів у боротьбу з «буржуазним націоналізмом», представниками наукової школи М. Грушевського, твори яких постійно вилучалися з наукового обігу і потрапляли до спецфондів наукових бібліотек. Історія української державності все частіше трактувалася владою та її прихильниками як процес зміцнення віковічної дружби і братерства українського і російського народів, їхньої боротьби проти іноземних загарбників. При цьому нав'язувався культ російської мови і літератури, загалом російська/радянська версія історичного процесу на території України та інших республік СРСР, країн «народної» демократії. Відтак не всім діячам науки вдавалося уникнути тенет ідеологічного і фізичного тиску компартійних чиновників і силових структур; дехто змушений був писати праці «до шухляди», сподіваючись на кращі часи. Після відновлення незалежності України чимало заборонених або сплюндрованих праць тогочасних науковців-гуманітаріїв видано або перевидано, і цю археографічну діяльність необхідно продовжувати.