Питання української державності на міжнародній арені (1919-1923): дослідження та інтерпретації польських істориків

Abstract

Мета дослідження – показати здобутки польської історіографії у вивченні міжнародних аспектів українського питання впродовж 1919–1923 рр. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об’єктивності, а також на методи історіографічного аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що з’ясовано якісну повноту історичної інформації історіографічних джерел, виокремлено персональний внесок польських учених у вивчення питання української державності на міжнародній арені протягом 1919–1923 рр. Висновки. Аналізована проблема почала вивчатися в Польщі на науковому рівні у 60–80-х рр. ХХ ст. Тоді історики намагалися показати: місце українського питання в системі міжнародних відносин після завершення Першої світової війни; ставлення країн Антанти до української державності; польсько-українське військове та дипломатичне протистояння за Східну Галичину; трансформацію політичного статусу Східної Галичини; актуалізацію українського питання в Лізі Націй та його місце у польсько-радянських взаєминах тощо. Після 1989 р. важливою подією у польських україністичних студіях стала поява спеціальних монографічних досліджень. Автори поглибили напрацювання істориків періоду народної Польщі, особливо у таких напрямах, як федеративна програма пілсудчиків, польсько-український військово-політичний союз 1920 р., Ризький договір і українське питання. Сучасні дослідники, по суті, вперше порушили проблему державно-правового статусу Підкарпатської Русі та Північної Буковини. Однак, попри значні наукові досягнення, потребують поглибленого вивчення такі аспекти: прорахунки та непослідовні дії українських урядів, що вплинули на політику держав-переможниць щодо УНР та ЗУНР; англо-французькі суперечності навколо проблеми Східної Галичини; діяльність спеціальних місій Антанти із досягнення перемир’я між Польщею та ЗУНР. Польські історики здебільшого висвітлювали українське питання крізь призму зовнішньої політики відродженої Речі Посполитої та польських національних інтересів. Тому було би добре, якби у польській історіографії дипломатія УНР та ЗУНР в добу Української революції у перспективі стала окремою темою дослідження.