Трансформації категорії природи на шляху гуманістичного переусвідомлення екологічної кризи

Abstract

Метою статті є дослідити вихідний зміст і трансформації категорії природи, викликані ціннісними впливами в європейській філософії та екологічними запитами сьогодення, аби встановити історичні обставини протиставлення природничих і антропологічних аспектів загального розуміння природи, виявити актуальні напрями його філософської рефлексії, що мають перспективу логічного синтезу категоріальних опозицій, та висунути методологічні орієнтири для переусвідомлення теперішньої глобальної екологічної кризи. Методи дослідження. Основу методології складають системний, історичний та герменевтичний методи, необхідні для виявлення семантичної еволюції категорії природи і пов’язаного з нею сімейства понять. Аксіологічний підхід та компаративістський аналіз застосовано до категоріального змісту альтернатив сучасних екологічних програм та стратегій відношення людини і природи. Модельні побудови теоретичної аргументації та практичних перспектив розвитку виконано на матеріалі інвайронментальної етики, біологічної етики та концепцій постгуманізму. Наукова новизна. У філософських концепціях античності, середньовіччя, Відродження і Нового часу став-лення до природного начала корелює з внутрішньолюдськими відносинами в координатах цілісності і індивідуальності, органічності і конвенціальності, моральності і природності. Семантична еволюція категорії природи підпорядковується змістовним опозиціям індивідуальності природ і царства Природи, природної субстанції і природного субстрату, позалюдського і коеволюційного начал. Концентрація паліативних значень природи в новоєвропейській стратегії взаємин люди-ни і природи, заснованій на ліберальній політичній свідомості, механістичній парадигмі та індустріалізмі, викликала до життя модель повної раціоналізації природи як об’єкта і керування природними процесами людиною як суб’єктом. Припинення її панування у другій половині ХХ ст. і реактуалізація альтернативних етичних та натурфілософських моделей пояснюється глобальною екологічною кризою, в якій збільшення прибутків завдяки науково-раціональній інтенсифікації природокори-стування перестало перекривати виснаження природних систем. Сучасне переосмислення відносин природи та людини у філософських, морально-правових та екологічних концепціях засновується на викритті дуалістичного редукціонізму в класичному змісті категорії природи. Перспективну основу загальних екологічних програм становлять моделі реляційної структури базових категорій природи, людської природи, життя, суб’єкта тощо в інвайронментальній та біологічній етиці. Висновки. Міжнародний рівень обговорення екологічної кризи викликає потребу переусвідомлення відношення людини і природи, що починається з виявлення їх взаємного впливу і переходить у перегляд фундаментальних визначень. В ролі онтологічної підстави цих змін можна розглядати викриття суб’єкт-об’єктної опозиції в ролі редукції традиційних значень категорій природи і людини. Деуніверсалізація людської приро-ди і тлумачення позалюдської природи в термінах суб’єктності унеможливлюють суто сцієнтистський методологічний підхід до розв’язання глобальної екологічної кризи та інших проблем природокористування. Провідні інвайронментальна і біоетична моделі об’єднання цінностей людського і природного життя сприяють переосмисленню «нейтрального» стандарту природничо-наукового пізнання та внутрішньої структури усталених класичних категорій або висувають категоріальні неологізмі стосовно природи, нові дискурси та методологічні принципи її пізнання.