Особливості міжкультурного діалогу Візантії і стародавньої Русі

Abstract

Мета статті. У статті розглядається питання культурної рецепції як прояву діалогічної закономірності становлення історичного процесу на прикладі культурного діалогу стародавньої Русі та Візантійської імперії. Методологія. Засобом досягнення поставленої мети є діалектика, оскільки діалог має суперечливий характер, виступаючи запереченням антагонізму старого і нового та затвердженням міжкультурного паритету. Наукова новизна. У статті обґрунтовується ідея, що з позиціїї чуттєвого ставлення до історико-культурного процесу можна трактувати різні соціокультурні досліди як рівноправні складові єдиної історичної дії, наскрізного процесу здійснення буття в історичному часі. У цьому розумінні вони є векторами здійснення неповторних, унікальних, самоцінних історичних напрямів і можуть як протистояти одне одному, так і збагачуватися у процесі взаємного впливу. Вони знаходять справжнього сенсу, коли розглядаються не тільки у термінах бінарності «старе/нове», а й з позицій партнерства, конструктивного співіснування за принципом єдності різноманітного, тобто, у процесі діалогу з іншими культурами. Культура вступає до діалогу, якщо інша культура сприймається її суб’єктами як рівне їй за цінністю, тобто завершене у своїй оформленості вмістище духу, як осередок неповторного та унікального світоглядного досвіду. Тому в процесі діалогу зберігається відносна предметна рівновага політичних, економічних, релігійних, правових, морально-естетичних сил, як це відбувалось у процесі становлення відносин стародавньої Русі та Візантії, коли релігійна реформа здійснювалась шляхом запозичення чужорідних традицій та впровадження їх на ґрунті місцевих соціально-політичних відносин. Висновки. Діалогічний характер відносин стародавньої Русі та Візантії виявлявся у можливості формувати гнучку політику на основі створення синтетичних соціальних структур як втілення дійсно єдності культур. У результаті стародавня Русь на певний час змогла стати частиною Slavia Christiana. Факт прийняття Руссю християнства був не заміною язичництва, а способом надання Православ’ю специфічних рис, властивим світогляду східнослов’янських етносів.