Відносини митрополита Андрея Шептицького з євреями Галичини до початку Другої світової війни

Abstract

У статті розглядається питання взаємовідносин глави Греко-Католицької Церкви митрополита Ан дреєм Шептицьким (1865 – 1944) з галицькими євреями у період 1900 – 1939 рр. Вказана проблематика залишається малодослідженою в українській історіографії. Варто зазначити, що немає жодних серйозних напрацювань у цій ділянці не тільки стосовно постаті Андрея Шептицького, але і його попередників чи єпископів, які здійснювали своє служіння в один час з ним у межах Галицької митрополії. Користуючись творами предстоятеля Греко-Католицької Церкви, а також спогадами його сучасників, автор розкриває поставлене у назві статті завдання. Метою дослідження є показати причини, через які митрополит Андрей Шептицький підтримував тісні контакти з представниками єврейської громади. Спростувати низку міфів, які витворилися. Автор наголошує, що справжньою причиною таких тривалих контактів між сторонами було бажання митрополита прихилити євреїв до християнства. Про це вказує сам глава Греко-Католицької Церкви у пастирських посланнях. Вершиною цього задуму стало створення юдео-християнської спільноти у Львові, якою опікувався особистий секретар митрополита о. Іван Котів. З іншого боку автор підкреслює, що такий підхід був притаманний митрополиту лише до початку Другої світової війни. Під час Голокосту глава Греко-Католицької Церкви, рятуючи євреїв, не проводив жодних заходів, як і його оточен ня, які мали б на меті схилити євреїв, які опинилися у безвихідній ситуації, до християнства. Тому у вис новку, увага акцентується на тому, що постать митрополита Андрея Шептицького у питанні взаємин з євреями ватро розглядати крізь призму бачення у ньому свідомого душпастиря, який відчував час і простір, можливості і моральну лінію, переступити, яку він не мав права з точки зору розуміння віри.