Теорія селянської революції Лева Кріцмана, її європейські історичні основи та аграрний поступ Азії і Африки

Abstract

Стаття висвітлює теорію селянської революції вченого і державного діяча періоду 1920-х рр. Лева Кріцмана. Він розглядав селянську революцію як самостійне соціальне явища і вид буржуазної революції, яка руйнує феодальні порядки і відкриває шлях фермерському типу аграрного капіталізму, може мати як антифеодальний, так і антикапіталістичний характер, перешкоджає розвитку аграрному капіталізму, побудованому на великій власності та використанні найманої робочої сили. Однак, перемога селянства в такій революції можлива лише у разі її підтримки іншими соціальними верствами. Події 1917 р. інтерпретовані Кріцманом як селянська революція. Але одночасно з нею відбувалася й пролетарська революція, яка підтримала процес селянської революції, що забезпечило перемогу останньої. НЕП в його поглядах – безпосередній результат селянської революції. Кріцман надавав селянській революції всесвітньоісторичного значення. За його прогнозом, майбутні со ціалістичні революції в Західній Європі повинні супроводжуватися селянськими буржуазними революціями в колоніях європейських країн. Поєднання в часі епохи приходу до влади лівих і лівоцентристських партій у західноєвропейських державах, наступу у Європу комуністичної ідеології та розпаду колоніальної системи демонструє певну форму підтвердження прогнозів Кріцмана.