Вплив творчості А. Сеговії на гітарне виконавство XX століття

Abstract

У статті проаналізовано творчість Андреса Сеговії та її вплив на гітарне виконавство XX століття. Простежено розвиток гітарного мистецтва в першій половині XX століття, який відбувався під впливом романтичних тенденцій. Еміліо Пухоль (1886–1980), Мігель Льобет (1878–1938), Хуліо Сагрерос (1879–1942), Августин Барріос (1885–1944), Андрес Сеговія (1893–1987), Домінго Прат (1886–1944), Реджино Санз де ла Маза (1896–1981) не тільки перейняли створений і відроджений до життя репертуар Тарреги, а й підхопили естафету романтичного стилю виконання. З’ясовано, що злет популярності гітари в першій половині XIX століття мав інтернаціональний характер (майстри і виконавці іспанської, італійської, французької шкіл перебували в тісному взаємозв’язку), а друга хвиля злету була пов’язана перш за все з музикантами Іспанії. Отже, новий етап розвитку гітари став періодом інтенсивного зростання інтересу до цього інструмента у всьому світі. Головним осередком поширення гітари стала Іспанія та країни Латинської Америки. Якщо Таррега лише інколи виїжджав за межі своєї батьківщини, то гітаристи наступного покоління – Льобет, Барріос, Пухоль, Санз де ла Маза – концертували в багатьох країнах світу, що, безсумнівно, прискорювало процес світової популяризації іспанської гітари. Досліджено, що через збільшену затребуваність гітари почало відбуватися поширення її різновидів, зокрема вестерн-гітари й електрогітари. Зазначено, що, не зважаючи на паралельний розвиток інших видів акустичних гітар і появу перших електричних інструментів, на той момент тільки іспанська гітара змогла стати самостійним концертним інструментом для гри соло. На загальній хвилі підйому популярності гітари в 1920-х роках простежено появу на естраді виконавця, творчість якого визначила напрям розвитку гітарного мистецтва в XX столітті та сьогоднішній стан інструмента в музичному світі – Андреса Сеговії (1893–1987).