Риси індивідуального стилю вокально-хорової творчості Богдана-Юрія Янівського

Abstract

Матеріалом дослідження обрано вокально-хорову музику Богдана-Юрія Янівського – українського композитора, чия активна мистецька діяльність розгорнулася у 70-ті рр. ХХ і тривала до початку ХХІ ст. Дві іпостасі творчості митця – слово і музика – існують комплементарно і по-своєму доповнюють одна одну. Невипадково у творчій спадщині майстра важлива роль належить камерно-вокальним і хоровим творам, що фокусують особливості його індивідуального стилю. Вони вирізняються глибиною розкриття образного змісту, емоційною виразністю, впізнаваністю і запам’ятованістю інтонації завдяки її характеристичності, рельєфності, ілюстративності, адже природа вокально-хорового звучання якнайкраще відповідала вираженню авторського кредо композитора, його музикальності, творчій інтенції. Тому вивчення вокально-хорових композицій Б. -Ю. Янівського дає підставу не тільки вписати їх у панораму сучасного вокально-хорового мистецтва, ввести до практичного обігу, а й доповнити знання про творчість митця і композиторську спадщину загалом. У дисертаційному дослідженні вперше впроваджено до наукового обігу низку матеріалів із архіву Б.-Ю. Янівського, які зберігаються у фонді нот Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника, ЛНМА імені М. В. Лисенка, Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, зокрема щоденник, епістолярій та інші особисті документи. Архів Б.-Ю. Янівського становлять рукописи нот, матеріали (документи, фотоматеріали, програми концертів, афіші, рецензії, листи та ін.). Важливу групу матеріалів складають звукозаписи творів на платівках, аудіокасетах і дисках. Уведення до наукового обігу маловідомих творів, які мають художню цінність, і привернення уваги дослідників, виконавців, педагогів-музикантів до вокально-хорових творів Б. -Ю. Янівського сприятиме поширенню його творчої спадщини у виконавській практиці. Дисертація складається із трьох розділів. У першому розділі «Життя та творчість Б.-Ю. Янівського у контексті мистецьких процесів 70-х рр. ХХ – початку ХХІ ст.» та двох його підрозділах висвітлено основні етапи формування творчої особистості Б.-Ю. Янівського. Проаналізовано ключові фактори, що позначилися на його формуванні як композитора, піаніста, диригента. Акцентовано на значенні родини у визначенні життєвого шляху, музичних пріоритетів майстра; здобутті фахової музичної освіти у класах відомих педагогів О. Криштальського (клас фортепіано), Р. Сімовича, Д. Задора (клас композиції), Л. Бобер (клас диригуваня). Схарактеризовано значущість ґрунтовної фахової освіти, отриманої у стінах Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка, та її вплив на творче самовираження Янівського-композитора у різних жанрах: вокально-хоровому, інструментальному, театральному, симфонічному. Наголошено що, незважаючи на помітну зміну у другій половині ХХ ст. соціокультурної ситуації, тенденції постмодернізму не мали яскравого вияву у творчості Б.-Ю. Янівського. Митцю були близькими традиції української пісенності 1950-х рр., він взорувався на своїх творчих наставників А. Кос Анатольського і М. Скорика. Набуваючи практичного і творчого досвіду, Б.-Ю. Янівський успішно випрацьовує риси індивідуального стилю композиторського письма. Висвітлено багатогранність особистості митця крізь призму виконавського, композиторського, театрального, педагогічного та культурно громадського досвіду. Встановлено, що впродовж творчого шляху композитора прослідковується зміна жанрових уподобань: від камерної вокально інструментальної музики до великих театральних та оперних музичних полотен. Найбільш плідною ділянкою у доробку композитора є театральна музика, що включає понад 200 вистав («Земля» О. Кобилянської, «Лис Микита» І. Франка, «Тил» М. Зарудного, «Камінний господар» Лесі Українки та ін.) і ввійшла до золотого фонду українського театрального мистецтва. Другий розділ дисертації «Риси композиторського письма у вокальній творчості Б.-Ю. Янівського» та п’ять його підрозділів присвячено жанру, який займає суттєвий «простір» у музичній спадщині Б.-Ю. Янівського, однак досліджувався спорадично. Вперше здійснено музикознавчий аналіз, висвітлено художньо-образний зміст вокальних творів крізь призму індивідуального письма композитора. Проаналізовано вокальні твори на слова М. Шашкевича («До милої», «Думка»), І. Франка («Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Ой, жалю мій, жалю», «Ти, брате, любиш Русь» («Собачий вальс»)); підкреслено, що ґрунтуючись на традиції української камерної вокальної лірики, Б.-Ю. Янівський знайшов свій «ключ» в інтерпретації поезії поетів-класиків. Акцентовано творчу співпрацю Б.-Ю. Янівського та Б. Стельмаха, плідність якої виявилася у низці вокальних творів (23 взірці), найбільш популярні з яких («Залицяльники», «Гуси-лебеді», «Голубівна», «Колискова для матері», «Верховинська колискова», «Не забудь») і стали предметом розгляду. Висвітлено художньо-образний зміст та його втілення у музичному тексті. Виявлено специфіку індивідуального стилю композитора у вокальних творах на слова поетів-сучасників (Л. Костенко, В. Романюка, І. Колодія, П. Лехновського, Г. Охоцької, Б. Токарського). Окремі вокальні цикли («Сторононько моя») та твори («Ода Герою-лікарю») представлено і проаналізовано вперше, доведено необхідність їхнього введення до практичного обігу. У третьому розділі «Маловідомі взірці вокально-хорового жанру як віддзеркалення індивідуального стилю» та чотирьох його підрозділах доведено, що у творчій спадщині майстра пріоритетна роль належить вокально-хоровим жанрам, які фокусують важливі особливості авторського стилю. Розкрито стильові орієнтири та виразово-смислові домінанти хорової творчості митця. Наголошено, що вони здебільшого зумовлені особливим ставленням композитора до кореневих традицій української культури. Виокремлено вокальні твори патріотичної тематики на слова українських поетів, уперше здійснено їх музично-теоретичний аналіз, виявлено риси індивідуального композиторського письма. Вирізнено художньо-естетичну та смислову цінність цих композицій, що утверджують провідну героїко патріотичну тематику, вельми характерну для українського середовища у різні історичні періоди, зокрема актуальну сьогодні. Уперше досліджено і проаналізовано маловідомі вокальні твори композитора Б.-Ю. Янівського на власні вірші («Україно-мати», «Коли зійде зоря моя», «Мої літа» та ін.), розкрито їх образний зміст, інтонаційні витоки, засоби тематичного розвитку. Розглянуто особливості композиторського самовираження у хорових творах духовної тематики («Отче наш», «Правда не вбита») через світоглядні засади композитора та їх вплив на специфіку індивідуального стилю. Наголошено, що світські хорові твори («Чекання», «Перепілочка») синтезують фольклорні джерела, досягнення української професійної хорової музики, сучасні засоби музичної виразності. Доведено, що вокально-хорова творчість Богдана-Юрія Янівського займає чільне місце в українській музичній культурі, заслуговує на її ґрунтовне вивчення та популяризацію. Наукова новизна матеріалів дисертації полягає у тому, що вокально хорова творчість Б.-Б. Янівського вперше отримала наукове осмислення з позиції індивідуального стилю композитора, музикознавчого аналізу маловідомих взірців, окремі з яких уперше введено до наукового обігу; увиразнення композиторсько-творчих інтенцій на основі матеріалів архіву митця. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання його матеріалів у навчальній діяльності вокалістів, хормейстерів, під час підготовки матеріалів для читання лекційних курсів, пов’язаних із фаховою підготовкою студентів спеціалізації «Академічний спів», «Хорове диригування» музичних закладах вищої освіти України, як-от «Історія української музики», «Історія вокально-хорового мистецтва», «Хорова література», практичних – «Постановка голосу», «Хорове диригування», «Читання партитур». Крім того, маловідомі твори композитора Богдана-Юрія Янівського можуть зайняти гідне місце у репертуарі співаків і хорових колективів. Отримані результати дисертації можуть бути використані при підготовці монографічних досліджень, підручників і навчальних посібників, методичних розробок із питань історії української музики, вокально-хорового мистецтва, музичного краєзнавства. Висновки дисертаційного дослідження полягають у наступному: 1. На основі документів, архівних матеріалів, опублікованих праць, почасти епістолярію, наративної і мемуарної літератури, вперше систематизовано й узагальнено відомості про життєтворчість Б.-Ю. Янівського. Це дало змогу увиразнити світоглядну позицію митця, що віддзеркалилась у композиторській творчості. У становленні творчої особистості композитора важливу роль відіграло родинне середовище, зокрема батько Ярослав ‒ регент церкового хору, вчитель співів, хормейстер Львівського оперного театру, тітка С. Крижанівська ‒ піаністка, з чиїм іменем пов’язане становлення професійного музичного мистецтва Станіславова (сьогодні – Івано-Франківська). Вони прищеплювали Богдану-Юрію любов до української пісні, мови та культури, національних традицій. Ще одна складова успішного творчого піднесення – здобуття ґрунтовної фахової музичної освіти у Львівській середній музичній школі-десятирічці та Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка ‒ спочатку на фортепіанному факультеті у класі відомих педагогів: проф. О. Криштальського та доц. М. Тарнавецької, відтак – диригентському у класі доц. Л. Бобер. Як диригент, Б.-Ю. Янівський успішно керував естрадним оркестром Львівської консерваторії, до складу якого входили викладачі та студенти. Під його орудою колектив гастролював у Польщі, Чехії, Болгарії, виступав на радіо та телебаченні. Потреба у творчому самовдосконаленні спонукала продовжити навчання на композиторському факультеті у класі професорів Р. Сімовича та Д. Задора. Багатогранність творчої особистості Б.-Ю. Янівського виявилася у виконавстві (піаніст, концертмейстер, диригент), творчій діяльності (композитор, музичний редактор Львівського радіо, керівник музичних колективів), педагогіці (викладач донецької та львівської консерваторій), адміністративній роботі (проректор Львівської консерваторії ім. М. В. Лисенка), музично-громадській діяльності. Митець вболівав за долю української культури, не залишався осторонь важливих питань музичного життя, брав у ньому активну участь. 2. Процес створення вокально-хорового твору – суб’єктивно-об’єктивний. Адже продукуючи мелодичні лінії і композицію твору цілісно, автор враховує не тільки музичні закономірності, передусім ‒ конкретний образний зміст поетичного тексту, його ідейну концепцію, емоційне навантаження, обумовлені дійсністю, що відображається, але й естетичним ставленням до неї композитора. У вокально-хорових творах Б.-Ю. Янівського музика і поетичне слово перебувають в органічній єдності. У процесі зародження задуму, пошуку цікавої теми для опрацювання поезія ставала для майстра стимулом до творчості, активним прообразом для появи музичних ідей і тем. Тому до вибору поезії Б.-Ю. Янівський підходив дуже ретельно, незважаючи на те, чи твір компонувався з внутрішньої потреби, на замовлення, чи приурочувався до певної значущої події. Втілюючи задумане у жанрах вокально-хорової музики, поетичне першоджерело завжди зберігало специфічність образного висловлювання та форми, набувало чітких рис, «інтонувалося» композитором задля відтворення його найтонших відтінків, переконливого «прочитання» художнього образу (відповідність метро-ритміки структурі вірша, глибоке проникнення у художньо-образний зміст, що віддзеркалено у мелодії, гармонії, музичній формі). Сукупність мелодичних, ладогармонічних, метро-ритмічних, фактурних, темпових, динамічних, артикуляційних засобів, вдало дібраних для конкретного вокального взірця, формує «музичну мову» як свого роду комунікативний культурний український код, за яким можна впізнати мелодичні «алгоритми» Б.-Ю. Янівського. 3. Індивідуальний стиль – оригінальна форма досягнення художнього синтезу локально-етнічних та універсально-європейських тенденцій, результат авторського сприйняття цих моделей, які репрезентують виявлення їх прикмет у вокально-хоровій творчості Б.-Ю. Янівського. Розкішний мелодичний хист, мелодична щедрість, органічне поєднання поетичного слова і музики, глибина втілення художньо-образного змісту ‒ основні риси композиторського «почерку» митця. Музична мова вокально хорових творів зрозуміла, необтяжена баластом технічних прийомів. Індивідуальність стилю Б.-Ю. Янівського складається з поєднання універсальності світосприйняття і самобутності музичної мови, дбайливого, шанобливого ставлення до традицій. Вихований на українській музиці, творчості своїх наставників, у 70–80-ті рр. Б.-Ю. Янівський починає компонувати, розумно використовує набуті знання, виробляє власну музичну мову, ґрунтуючись на традиції, тяглість яких відчутна впродовж творчого шляху митця. Наділений яскравою індивідуальністю, композитор вже у ранніх творах підкорює майстерністю, що найбільше виявляється у неповторності мелодики. Індивідуальний авторський стиль Янівського формується у зіткненні з різними напрямами сучасної музики (неофольклоризм, неоромантизм, полістилистика), яких він не цурається, але і не занурюється в них сповна. 4. Уведено до наукового обігу невідомі та маловідомі, здебільшого рукописні, вокально-хорові взірці на вірші поетів-сучасників та власні, що складають вагому частку творчої спадщини. Вони вирізняються багатством і різноманітністю художніх образів; тісним зв’язком із українськими фольклорними джерелами; опорою на традиції професійного музичного мистецтва, зокрема вчителів Б.-Ю. Янівського. Пісенність, тематизм із інтенсивним мелодичним розвитком, в інтонаційному комплексі якого мелос виступає носієм основної інформації – типові риси творчого «почерку» з правдивими для нього символами, персонажами. Маловідомі взірці вокально-хорової музики Б.-Ю. Янівського вирізняються не тільки високим трагізмом, драматичним пафосом, величною скорботою, а й щирістю, теплотою, піднесеним ліризмом, шляхетним виявом почуттів. Вони є яскравим прикладом єдності гомофонно-гармонічних та поліфонічних принципів.