Підготовка вчителів у закладах післядипломної освіти України до організації інклюзивної форми навчання учнів

Abstract

Статтю присвячено розв’язанню проблеми підготовки вчителів до організації інклюзивної форми навчання учнів, визначено роль закладів вітчизняної післядипломної освіти України в її забезпеченні. Показано вплив зовнішніх чинників (соціально-економічний стан держави та її медичної галузі, освітні концепції й законодавчі акти, екологічні загрози) на розвиток інклюзивної освіти в Україні. Окреслено труднощі впровадження інклюзивної форми навчання в сучасну вітчизняну освіту, зокрема нестача кваліфікованих кадрів, матеріальних ресурсів для оснащення кабінетів інклюзивно-ресурсних центрів, недосконалий зміст освіти, відсутність чітко окреслених стандартів оцінювання навчання для дітей з інвалідністю тощо. Визначено структуру готовності вчителів до організації інклюзивної форми освіти: мотиваційно-особистісний, когнітивно-операційний, рефлексивно-оцінний компоненти. Обґрунтовано критерійно-діагностичний інструментарій сформованості готовності учителів до роботи з дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку; конкретизовано відповідні критерії (особистісно-ціннісний, інформаційно-діяльнісний; проектно-аналітичний) та показники рівнів (високий, середній, низький).

Розроблено й експериментально перевірено методику підготовки вчителів у закладах післядипломної освіти до організації інклюзивної форми навчання учнів як відкриту систему, що складається з цільових, змістових, процесуальних і результативних компонентів. Її складником є комплексна програма з підготовки вчителів до організації інклюзивної форми навчання здобувачів освіти. Нею передбачено формування в учителів системних ґрунтовних знань про організацію інклюзивного навчання, умінь розробляти індивідуальні програми розвитку дитини, що потребує корекції психофізичного розвитку, а також проектно-аналітичних умінь учителів: аналізувати і відстежувати результати власної професійної діяльності у зазначеному напрямі для подальшого коригування. Схарактеризовано інноваційні технології та методи роботи. Показано доцільність інтерактивних, проектних методів та методу кейс-стаді. Акцентовано увагу на необхідності самоосвіти.

Доведено ефективність експериментальної методики: після проведення формувального експерименту збільшилася кількість осіб із середнім рівнем готовності вчителів до організації інклюзивної форми навчання з 34,7 % (зафіксовано під час констатувального експерименту) до 61,6 %; зменшилася з 65,3 % до 36,5 % кількість представників низького рівня готовності. Підтверджено висновок про необхідність пошуку нових шляхів організації інклюзивної форм навчання учнів: численність особливостей психофізичного розвитку дітей, суспільно-економічні й медичні проблеми унеможливлюють досконалу підготовку вчителів