Художня рецепція католицької меси у творчості Богдана Ігоря Антонича

Abstract

У статті розглядається вплив католицької Меси на творчість Богдана Ігоря Антонича. Особлива увага присвячена збірці релігійної поезії «Велика гармонія», яку літературознавці ідентифікують як своєрідну розгорнуту молитву. Такі вірші, як «Ut in omnibus glorificetur Deus», «Veni Sancte Spiritus», «Gloria in excelsis», «Salve Regina», «Те Deum laudamus», «Deus Magnificus», «Agnus Dei», «Litania», «Veni Creator», «Ave Maria», «Mater Dolorosa», «Confiteor», закорінюючись у біблійно-літургійну традицію Церкви, творять авторську поетичну версію Меси. Виховання Богдана Ігоря Антонича у священничій родині стало однією з причин заглиблення поета в релігійну тематику. Художні рефлексії митця на тему віри відзначаються потужним особистим струменем. Ліричний герой Антоничевої поезії завжди говорить про свій власний досвід богопізнання та богоспілкування. Він індивідуально переживає кожне велике свято, зосереджуючись на своєму серці. Хоча у «Великій гармонії» домінують новозавітні мотиви, поет має особливе замилування в темі сотворення світу, щобільше, добачає в цій події аналогію з літературною творчістю. Для того, щоб передати дух Меси, її велич, таїнственність, сакральність, Антонич послуговується численними художньо-стилістичними засобами. Він творить несподівані метафори, використовує анафору, епіфору, художній звукопис, передає експресію за допомогою риторичних окликів, звертань, рефренів. Високий художній рівень поезії дає змогу говорити про музичність Антоничевих творів, їх співвіднесеність із релігійними псалмами та гимнами, прикметно, що окремі з них покладені на музику. Отже, у творах Богдана Ігоря Антонича простежується глибокий звʼязок з піснеспівами Божественної Літургії, які набули нового звучання завдяки оригінальній художній інтерпретації талановитого українського поета.