Концепти земля й небо крізь призму словотворення

Abstract

У статті йдеться про словотвірне втілення концептів земля і небо в системі української мови. Вагомість землі як об’єкта словотвірної детермінації підтверджує одне із найчисленніших гнізд в системі українського словотворення – з вершиною земля (143 одиниці). На основі його аналізу встановлено стрижневі значення твірного як провідні ознаки концепту – ‘ґрунт’, ‘верхній шар земної кори’, ‘країна’. Набагато менше розбудоване словотвірне гніздо лексеми небо (22 похідних слова) засвідчує деяку периферійність однойменного концепту в українській моделі світобудови. У ньому засобами деривації підтверджено високий концептуальний статус ознаки ‘видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола’ та виведено ще один важливий концептуальний складник – ‘синьо-голубе забарвлення’.