Український ренесанс 20-х років: погляд Заходу

Abstract

Стаття присвячена актуальній для сучасного літературознавства проблемі вивчення праць західних україністів. У роботі відзначається, що доробок та досвід західного українознавства недостатньо вивчений у вітчизняній науці про літературу. Аналіз праць заокеанських літературознавців-україністів, пов’язаний з історією вітчизняної літератури ХХ століття. Мова йде про український ренесанс двадцятих років. Автор має на меті оцінити та проаналізувати вклад відомого науковця Олега Ільницького (Канада) в осмисленні специфіки українського футуризму. У дослідженні зазначено, що велика кількість літературного доробку цього періоду було вилучено з усіх друкованих після 30-х років антологій літератури, а твори визначних письменників, які були репресовані режимом Сталіна, надійшли до так званих спецфондів. Зрозуміло, що ці літературні надбання неможливо було вивчати в радянському літературознавстві, а їхні імена і твори згадувалися лише як взірці буржуазно-національної ідеології в літературі. Література футуризму творилася в контексті багатьох мистецтв. У дослідженні відзначено, що український футуризм дебютував тоді, коли українське суспільство ставило перед собою питання про те, якою має бути нова національна культурна норма. Науковці, вивчаючи цей період, дійшли висновку, що поряд із авангардом, тріумфованим у Москві й Санкт-Петербурзі, в Україні існував свій авангард, який свідомо захищав власні національні особливості. Зосереджений переважно в Києві та Харкові, він не став належним об’єктом зацікавлення Заходу і був сприйнятим як «російський» чи «радянський», а не власне український.