Діахронічність реалій та узусів як чинник перекладу (на матеріалі оповідання А. Конан Дойла A Scandal in Bohemia)

Abstract

Автор обстоює тезу, що в процесі перекладу творів, доволі відділених від сучасної читацької аудиторії в часі, важливого значення набуває діахронічний аспект вихідного та цільового текстів, який, серед іншого, несе загрозу непорозумінь, спричинених не лише національно-культурною, а й хронологічною нетотожністю узусів. Розвиваючи раніше висловлену думку про ризик специфічної «узусної інтерференції», з яким стикається кожен, хто працює над художнім перекладом, автор наголошує на ймовірності ситуації, коли слововжиток оригіналу диктує перекладачам найрізноманітніші рішення, прийнятні в синхронії та з погляду узусу мови перекладу, проте ніяк не обґрунтовані філологічно, крім суто поверхової, «буквалістської» подібності до першотвору. Натомість у статті акцентовано на важливості підготовчої роботи над оригіналом, коли хід перекладацького мислення відтворює логіку вдумливого інтерпретатора, дозволяючи тим самим виявляти такі «темні місця», щоб, дошукуючись якнайточнішого відповідника, адекватно відтворювати їх у перекладі. Заявлену тезу проілюстровано прикладами з оповідання Артура Конан Дойла A Scandal in Bohemia та трьох його перекладів українською мовою (В. Панченка, Є. Тарнавського та М. Дмитренка), що ілюструють доцільність відходу від слововжитку, засвідченого в оригіналі. Показано, що гадана узуальна «виграшність» пропонованих у перекладі варіантів насправді суттєво викривлює образний стрій першотвору, хоч ці недоліки неважко усунути, вдаючись до «діахронічного» прочитання оригіналу й пошуку контекстуально доречних еквівалентів. Попри позірну непринциповість наведених розмежувань для змісту аналізованого епізоду, приклади такого типу видаються авторові важливими з огляду на їхній зв’язок із реаліями, які він називає латентними.