Мотив історичної слави в поетичній творчості Т. Шевченка

Abstract

У статті йдеться про мотив історичної слави в поезіях Т. Шевченка, один із домінантних для раннього періоду творчості митця. Згідно з Т. Шевченком, українська слава виявляється в козацький період історії України, а її творцем є козацтво. Тоді як історики найбільш славним своїми здобутками звично визнають період Хмельниччини, поет уникає згадування імені Б. Хмельницького у цьому контексті, асоціюючи особу гетьмана із сумнозвісною Переяславською угодою 1654 р. Натомість, розвиваючи мотив козацької слави, поет виводить постаті Тараса Трясила («Тарасова ніч», 1838), Івана Підкови («Іван Підкова», 1839) – козацьких ватажків періоду до Хмельниччини, витворює образ Гамалії («Гамалія», 1842). Періодом козацької слави Т. Шевченко називає Коліївщину («Гайдамаки», 1839–1841). Отже, досліджуємо критерії, які дали змогу Т. Шевченкові звеличити гайдамаччину до періоду козацької слави. На матеріалі поезій з’ясовуємо підстави козацької слави. Козацтво зображується як рятівна для України та її народу воїнська сила, здатна чинити відсіч ворогам, як сила, спрямована на захист рідної православної віри, а також як сила, що становить моральну опору нації. Спорідненим козацькій славі постає поняття козацької волі. Зауважуємо зв’язок між поняттями «козацька слава», «Гетьманщина» і «панування». Звертаємо увагу на відмінності дискурсу могили як символу козацької слави в різні періоди творчості митця. У наступні періоди творчості Т. Шевченка тема козаччини, як правило, не пов’язується автором із мотивом слави, а розкривається в інших ракурсах. Якщо в ранній період ідеться про відсіч ворогові в минулому, то в період «трьох літ» козацьке минуле Т. Шевченко осмислює у зв’язку з різними виявами загальноукраїнської розрухи свого часу, породженої поневоленням України Російською імперією. Найяскравіше мотив історичної слави в період «трьох літ» реалізується в посланні «І мертвим, і живим…» (1845) через заклик поета осмислити події минулого і позбутися луди. Поет говорить про спадкоємність минулої слави – від дідів, славних лицарів, до онуків, їхніх нащадків. І наголошує на тому, що стати спадкоємцем дідівської слави можна лише через знання минулого.