Тематичний діапазон української урбаністичної лірики 40–50-х років ХХ століття

Abstract

Метою статті є аналіз та систематизація тематичних новацій української урбаністичної лірики 40–50-х років ХХ ст. Теоретико-методологічною основою дослідження виступають історико-культурний, історико-літературний, компаративний, типологічний, а також загальнонаукові методи (синтез, узагальнення, систематизація тощо). Об’єктом дослідження є ліричні твори українських поетів, у семантиці яких найбільш послідовно й яскраво засвідчено тематичний зв’язок з урбаністичною художньою проблематикою, зокрема твори поетів 40–50-х років ХХ ст.: М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, Є. Маланюка, І. Неходи, Л. Забашти, І. Багряного, В. Онуфрієнка, Д. Павличка та ін. Предметом дослідження є тематичні пріоритети художньої еволюції дискурсу міста в українській поезії 40–50-х років ХХ ст., виявлені у творах її представників та засвідчені у площині її ідейно-тематичної проблематики, жанрово-стильових принципах художньої організації міського поетичного дискурсу, специфічних прийомах його поетики. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в дослідженні охарактеризовано сукупність основних семантичних моделей зображення дискурсу міста в українській урбаністичній ліриці 40–50-х років ХХ ст. Унаслідок проведеного дослідження встановлено, що: 1) у поезії 40-х років пріоритетне значення отримує міська лірика, в якій знайшли своє відображення події та катаклізми Другої світової війни; 2) період 40–50-х років пов’язаний зі значним розширенням географічних обріїв зарубіжного тексту української міської лірики; 3) аксіологічно-оцінні тенденції тогочасної міської лірики отримують два чітко розмежовані тематичні вектори розвитку. Зокрема, урбаністичний дискурс української радянської поезії відзначений переважно стереотипами тоталітарної ідеологічної заангажованості та офіційної імперської історіографії, тоді як антитоталітарний міф в урбаністичній ліриці 40–50-х років представлений творчістю тих українських поетів, які перебували у вимушеній еміграції. Поетичне вістря антитоталітарного міфу спрямоване на найбільш одіозні центри імперської державної машини: Колиму, Петербург, Москву; 4) непривабливим, демонізованим образам імперських міст антитоталітарний міф протиставляє священний для всіх українців образ Києва – прадавньої столиці України, що символізує її майбутнє державне й політичне відродження.