Українські словотвірні феміна(і)тиви в контекстіпринципу антропоцентризму

Abstract

У статті активну ділянку сучасного словотворення – фемінізацію – розглянуто з позицій антропоцентризму як одного з визначальних принципів нинішньої мовознавчої науки. Його сутність корелює з тезою: пізнати мову, абстрагувавшись цілковито від людини, її носія й творця, неможливо, так само як пізнати людину, її духовний світ поза її мовою (мовленням). У контексті досліджуваної проблеми засвідчено незмінно високий упродовж останнього пів століття інтерес дослідників до творення й функціонування назв осіб жіночої статі, а також до чинників, лінгвальних і екстралінгвальних, які ці процеси стимулюють чи, навпаки, сповільнюють. Відзначено природність цього типу назв у лексичній системі української мови, їхню тисячолітню вкоріненість у питомий мовний ґрунт, а значить, і історичну тяглість, бо концепти ЧОЛОВІК і ЖІНКА належать до визначальних в україномовній картині світу. Підтверджено, що новітні феміна(і)тиви, як і похідні одиниці словника загалом, своєю словотвірною структурою актуалізують значущі для соціуму об’єкти й ділянки позамовної дійсності, фіксують способи та напрямки їх осмислення й оцінки, віддзеркалюють зміни в зовнішньому щодо мови світі. Показано, що новітні феміна(і)тиви (а це здебільшого назви жінок за професією, посадою, родом заняття, званням) перебувають на вістрі суспільної уваги й мають як своїх прихильників, так і критиків, особливо через неоковирність, немилозвучність деяких із них. Наголошено, що впорядкування підсистеми назв осіб жіночої статі вимагає від відповідальних мовців виваженого підходу. Бо, з одного боку, жінка як активний член сучасного суспільства не має бути непомітною в мові, а з іншого – за її лексичного окреслення недопустиме жодне зі структурно-системних порушень, що могло б спровокувати негативну емоцію чи пейоративну оцінку.