Асертивність психолога як умова ефективного міжособистісного спілкування

Abstract

У статті подані результати емпіричного дослідження співвідношення показників асертивності та бар՚єрів спілкування. У результаті теоретико-емпіричного вивчення проблеми з՚ясовано, що асертивність деякі дослідники трактують як складну різнорівневу властивість особистості, котра виявляється у прийнятті себе та інших, відкритості та самоконгруентності, безпосередності поведінки, адекватному оцінюванні себе та інших людей, здатності брати на себе відповідальність тощо. Виявлено, що ця властивість особистості забезпечує успішність міжособистісної взаємодії, оскільки сприяє усуненню психологічних бар՚єрів спілкування. Емпірична частина дослідження полягала у вивченні співвідношення між показниками асертивності та показниками психологічних бар՚єрів спілкування, у виявленні специфіки цих бар՚єрів у осіб з різним рівнем асертивності. Виявлено, що показники асертивності мають тісні взаємозв՚язки з показниками бар՚єрів публічних виступів та емоційних бар՚єрів спілкування. Ці зв՚язки в основному виявилися від՚ємними, що свідчить про важливу роль асертивності в ефективному спілкуванні. У результаті емпіричного дослідження з використанням валідного та надійного психодіагностичного інструментарію виявлено, що існують індивідуальні відмінності у проявах психологічних бар՚єрів спілкування у осіб, що мають різний рівень асертивності. Наявність таких відмінностей було підтверджено шляхом використання методу асів та профілів. Емпірично встановлено, що для групи осіб з високим рівнем асертивності характерна відсутність емоційних бар՚єрів спілкування і бар՚єрів публічних виступів. На відміну від них, особи з низьким рівнем асертивності переживають труднощі у спілкуванні і встановленні контактів. Загалом, результати дослідження підтверджують думку стосовно значущості асертивності як властивості особистості, що забезпечує ефективну взаємодію.